— А Жак?..
Жак проскочив браму міста, пролетів під захоплені вигуки дітей по його вулицях і опинився на протилежному кінці, де його кінь кинувся в маленьку низьку фіртку, і між горішньою перекладиною цієї фіртки й головою Жака стався старешенний зудар, так що мусіла або зрушитися ця перекладина, або Жак мусів злетіти з коня; сталося, як і слід було сподіватися, останнє. Жак упав з розтрощеною головою і втратив свідомість. Його підвели й намагалися опритомнити горілкою; я припускаю навіть, що господар дому пустив йому кров.
— Він був хірург?
Ні. Тим часом прибув і його пан, розпитуючи про Жака у всіх зустрічних:
— Чи не бачили ви високого худого чоловіка на рябому коні?
— Щойно проїхав, він мчав так, наче б його чорти несли, десь уже либонь доїхав до свого хазяїна.
— А хто його хазяїн?
— Кат.
— Кат!
— Так, бо на його коні.
— Де живе кат?
— Досить далеко, але не трудіться його шукати, бо чи не несуть оці люди того худого чоловіка, якого ви шукаєте, а ми про нього думали, що він катів челядник...
— А хто був той, шо говорив з Жаковим паном?
То був корчмар, при дверях якого пан зупинився. І в тому, що він корчмар, не можна було помилитися: він був короткий і товстий, як бочка, на ньому була сорочка з закоченими до ліктів рукавами і бавовняна шапочка на голові, підперезаний він був кухонним хвартухом, а при боці мав великий ніж.
— Мерщій ліжко для цього небораки, — сказав йому Жаків пан, — і хірурга, лікаря, аптекаря...
Тим часом Жака поклали до його ніг. Жакові очі були заплющені, а чоло загорнене у велетенський компрес.
— Жаку, Жаку!
— Це ви, мій пане?
— Так, це я; глянь на мене.
— Я не можу.
— Що тобі сталося?
— Ах, кінь, клятий кінь! Я розповім вам про все завтра, якщо за ніч не помру.
Тим часом, як його несли й укладали в його кімнаті, пан пильнував, щоб усе було як слід, покрикуючи:
— Увага, ідіть обережно, обережно, ради Бога, ви його пораните. Гей, ти, що тримаєш за ноги, бери праворуч; а ти, що тримаєш голову, бери ліворуч.
А Жак ледве чутно приказував:
— Так було написано там, угорі...
•••
Щойно Жака вмостили в ліжку, як він тут таки й заснув. Його пан перебув ніч при хворому, то мацаючи йому пульс, то раз-у-раз змочуючи компрес водою на гоєння ран. При цьому ділі й побачив його Жак, прокинувшись, і запитав його:
— Що це ви робите?
Пан: Доглядаю тебе. Ти мій слуга, коли я хворий і в доброму здоров'ї, а я тобі слуга, коли тобі зле.
Жак: Мені приємно знати, що ви такий людяний; не часто трапляється, щоб панове так ставилися до своїх слуг.
Пан: Як голова?
Жак: Так само добре, як і перекладина, з якою вона побилася.
Пан: Візьми це простирало в зуби і добре стрясни головою... Як тобі після цього?
Жак: Нічого; сулія, здається, не покололася.
Пан: Тим ліпше. Мені здається, що ти хочеш устати?
Жак: А що, на вашу думку, я мав би тут робити?
Пан: Я хотів би, щоб ти відпочив.
Жак: Щодо мене, то я думаю, що нам треба поснідати і рушати в дорогу.