Жак: Докторе, зараз ідеться не про суму за весь цей час, а про те, що коштуватиме один день.
Хірург: Двадцять п'ять су, не буде забагато?
Жак: Навіть дуже багато; послухайте, докторе, я бідний чоловік: хай буде половина, і розпорядіться якнайшвидше, щоб ви могли приставити мене до вас.
Хірург: Дванадцять з половиною су, це вже й зовсім мало, накиньте, щоб було рівно тринадцять!
Жак: Дванадцять з половиною су, тринадцять су... Згода!
Хірург: І платитимете за кожен день?
Жак: Як умовилися.
Хірург: Щоб ви знали, я маю скажену жінку; з нею не до жартів.
Жак: Гаразд, докторе, накажіть якнайшвидше приставити мене до вашої скаженої жінки.
Хірург: По тринадцять су щоденно — це складатиме на місяць дев'ятнадцять ліврів і десять су. Покладім для рівного рахунку двадцять франків!
Жак: Двадцять франків, гаразд.
Хірург: Ви хочете мати добрий харч, добрий догляд, щоб скоро видужати. Крім харчу, помешкання і догляду, можливо, буде потреба в ліках, білизна, далі...
Жак: Ну?
Хірург: Про мене, хай буде все разом за двадцять чотири франки.
Жак: Хай буде й двадцять чотири франки; але на тому й кінець.
Хірург: За місяць двадцять чотири франки; за два місяці — сорок вісім ліврів; три місяці — сімдесят два. Ех, яка рада була б докторша, якби ви могли сплатити половину цих сімдесят двох ліврів наперед!
Жак: Я згоден.
Хірург: Вона була б ще більше рада...
Жак: Якби я заплатив наперед за весь квартал? Заплачу й так.
Жак додав:
— Хірург повернувся до моїх господарів і розповів їм про нашу угоду, і ледве минула одна хвилина, як чоловік, жінка й діти з виразом радости на обличчях оточили моє ліжко. Посипалися без кінця питання про моє здоров'я і про коліно, похвали хірургові, що був їх кумом, і його жінці, бо-зна скільки побажань і гарних дружніх вигуків, виявів співчуття і готовости чимнебудь прислужитися! Хірург, певно, не сказав їм, що в мене е дещиця грошей, але вони його добре знали і розуміли, що то значить, що він бере мене до себе. Я заплатив, що належало цим людям, трохи обдарував дітей, хоч мої подарунки не довго затрималися в їх руках, бо батько й мати швидко їх повідбирали. Так минув ранок. Господар пішов споряджатися в поле, господиня закинула кошик на плечі і собі кудись подалася; зникли засмучені й невдоволені тим, що їх ограбували, діти; і коли дійшло до того, щоб підвести мене з убогого ложа, одягнути й покласти на носила, не лишилося й душі, крім доктора, який кричав на все горло, але його ніхто не чув.
Пан: І Жак, що залюбки розмовляє сам з собою, мабуть, сказав собі: «Ніколи не плати наперед, як хочеш, щоб тебе добре доглядали».
Жак: Ні, мій пане. На моралізування не було часу, лишалося хіба нервуватися й клясти. І я проклинав, хвилювався, а врешті почав таки моралізувати, і тим часом, як я моралізував, доктор, що залишив мене самого, повернувся з двома селянами, яких він найняв перенести мене, на мій кошт, розуміється, з чим він і не крився від мене. Ці двоє подали мені першу допомогу, щоб умоститися на носилах, які змайстровано мені з матраца, покладеного на дві лати.
Пан: Отак, дякувати Богові, ти опинився нарешті в домі хірурга і закохався в жінку чи дочку доктора.
Жак: Мені здається, що ви помиляєтеся, мій пане.
Пан: І ти думаєш, що я змушений буду перебути в домі доктора три місяці, заки почую перше слово про твоє кохання? Ні, Жаку, так не піде. Зроби мені ласку і перескоч, дуже прошу тебе, через опис дому й удачі доктора, примх докторші, успіху твого одужання, — перескоч через це все. До суті! Переходь до суті справи! Скажімо, твоє коліно трохи підлікувалося, ти знову почуваєш себе добре і... закохуєшся.
Жак: Гаразд, пане, якщо так поспішаєте, — я закохався.
Пан: У кого?
Жак: У високу вісімнадцятилітню смаглявку, хорошую з усіх боків, з великими чорними очима, маленькими червоними устами, а руки, гарні руки... О, мій пане, які гарні руки!.. Власне ці руки...
Пан: Тобі здається, наче б ти тримав їх і зараз.
Жак: Ви самі не один раз їх брали і потайки тримали, і лише від них залежало, що ви не змогли зробити з ними того, чого вам хотілося б.
Пан: Признатися щиро, щось таке почути я не сподівався.
Жак: А я й поготів.
Пан: Я можу думати без кінця, але не пригадується мені ні висока смаглявка, ні гарні руки: потрудися розповісти докладніше.