Пан: Так воно й є; я стискаю рукоять шпаги, кидаюся на твоїх грабіжників і мщуся за тебе. Поясни мені, як міг той, що писав великий сувій, написати таке, щоб тим робом було віддячено за такий шляхетний вчинок? Чому я, жалюгідна купа самих лише вад, готовий боронити тебе, тоді як він спокійно дивився, коли на тебе напали, звалили на землю, знущалися, били носаками, той, кого вважають втіленням найвищої досконалости?
Жак: Годі, мій пане, годі; те, що ви кажете, тхне єрессю.
Пан: Чого ти оглядаєшся?
Жак: Я дивлюся, чи нема кого поблизу, хто міг почути ваші слова... Доктор помацав мій пульс і ствердив гарячку. Я уклався в ліжко, не згадавши й словом про свою пригоду, і на своєму вбогому ложі почав ламати собі голову, наче б у мені змагалися дві душі... І які душі, Боже! Жодного су за душею і жодного сумніву в тому, що завтра, ледве я прокинуся, з мене зажадають платню за день, як умовлено.
Тут пан кинувся обіймати свого слугу, приказуючи:
— Мій бідний Жаку, що тобі діяти? Що буде з тобою? Твоє становище кидає мене в розпач.
Жак: Заспокойтеся, мій пане, я тут, при вас.
Пан: Я зовсім забув про це, наче б опинився на другий день там, побіч тебе, у доктора, у ту мить, коли ти прокидаєшся і з тебе вимагають гроші.
Жак: Мій пане, ніколи не можна знати, з чого в житті треба радіти, а з чого сумувати. За добрим слідує зле, а за злим — добре. Ми йдемо наосліп уночі під тим, що записане там, угорі, однаково нерозумні у своїх бажаннях, як у своїх радощах і клопотах. Коли я плачу, мені здається часто, що я дурень.
Пан: А коли смієшся?
Жак: Тоді мені здається також, що я дурень; а проте я не можу погамувати себе, щоб не плакати і не сміятися: і саме це мене найбільше обурює. Я сто разів намагався. Цілу ніч я не заплющив ока...
Пан: Ні, ні, скажи, що ти намагався.
Жак: Наплювати на все. О! якби мені це вдалося!
Пан: Який хосен мав би з того?
Жак: Позбувся б клопотів, не мав би потреби ні в чому, став би сам собі паном, почував би себе так само добре, поклавши собі камінь під голову, як і на пуховій подушці. Такий я й буваю часом; але таке до дідька коротко триває; і коли я часом буваю твердий і непорушний, як скеля, у великих оправах, — часто трапляється, що якесь незначне заперечення, якась дрібниця виводить мене з рівноваги; і саме за це я ладен сам собі бити морду. Зрештою, я махнув рукою і вирішив бути таким, як є. А, помисливши трохи, побачив, що воно на одне виходить, і сказав собі: пощо турбуватися тим, який ти є? Це ще одна форма зневіри, легша й зручніша.
Пан: Що зручніша, то правда.
Жак: Уранці хірург відкрив мої запони, мовлячи до мене:
— А ке лишень, друже, ваше коліно; бо мені сьогодні лежить далека дорога.
— Докторе, — відповів я йому жалісливим голосом, — я ще сплю.
— Тим ліпше! Це добрий знак.
— Лишіть, хай я ще посплю; я почуваю, що нема потреби мене перев'язувати.
—Воно не дуже й пошкодить вам, спіть собі...
Мовивши так, він закрив мої запони; я ж не спав. Годину пізніше докторша відкрила мої запони, мовлячи до мене:
— Гей, друже, маєте вашу грінку з цукром.
— Пані дохторшо, — відповів я їй жалібним голосом, — мені не хочеться їсти.
— Їжте, їжте, так чи так маєте платити.
— Мені не хочеться їсти.
— Тим ліпше! Лишиться мені й моїм дітям.
І мовивши так, закрила мої запони, покликала дітей, і вони кинулися на мою грінку з цукром.
•••
Читачу, мені цікаво знати, що ти подумав би, якби я зробив тут перерву і повернувся до історії того чоловіка, який мав одну сорочку, бож мав таки й одним-одне тіло? Чи не подумав би ти, що я на подобу Вольтера зайшов у сліпий кут чи, просто кажучи, заплутався так, що не знаю, як вимотатися, і втікаю до будь-якої вигадки, щоб виграти час і знайти засіб упоратися з історією, яку сам почав. Та ні, дорогий читачу, ти безнадійно помиляєшся. Я добре знаю, як упорається Жак з своїми клопотами, а те, що я хочу сказати тобі про Ґусса, чоловіка з одним-однією сорочкою, тому що він мав одним-однісіньке тіло, зовсім не вигадка.