Жак: Нічого я не думаю й нічого не заперечую.
Пан: А якби вони відмовилися улягтися?
Жак: Це було б неможливе.
Пан: Чому?
Жак: Бо вони цього не зробили.
Пан:А якби вони тепер знову встали?
Жак: Тим гірше або тим ліпше.
Пан: Коли... коли... коли... і..?
Жак: Коли, коли море почало б кипіти, як то кажуть, було б багато вареної риби. До дідька, пане, щойно ви були переконані, що я наражаюся на велику небезпеку, і найбільше помилилися; тепер ви далі вірите в велику небезпеку, і знову це може бути найбільша помилка. Усі ми в цьому домі боїмося один одного; з чого виходить, що всі ми не сповна розуму...
І отак розмірковуючи, він собі роздягнувся, ліг і заснув. Його пан, своєю чергою жуючи шматок чорного хліба й ковтаючи погане вино, наставляв вухо на кожен шерех, дивився на Жака, що захріп, і думав: «Що за нечиста сила цей чоловік..!» За прикладом свого слуги він також уклався на своє убоге ложе, але не міг заснути й на мить. Ледве почало світати, Жак почув, що його термосить якась рука; це була рука його пана, який гукав його тихим голосом:
— Жаку! Жаку!
Жак: Що?
Пан: Розвиднюється.
Жак: Про мене.
Пан: Вставай же.
Жак: Чому?
Пан: Щоб чим скорше піти звідси.
Жак: Чому?
Пан: Бо буде нам тут зле.
Жак: Хто зна, чи буде нам ліпше деінде?
Пан: Жаку?
Жак: Та вже Жак! Жак! Що за нечиста сила з вас?
Пан: Що за нечиста сила з тебе? Жаку, мій друже. Я тебе прошу.
•••
Жак протер собі очі, кілька разів позіхнув, розправив руки, підвівся, одягнувся, не поспішаючи, пересунув ліжка, вийшов з кімнати, зійшов униз, пішов до стайні, окульбачив і загнуздав коней, збудив хазяїна, який ще спав, заплатив належність, затримавши в себе ключі від обох кімнат. Та й рушили обидва в дорогу.
Пан волів би в собачу ристь бігти; Жакові ж хотілося рухатися кроком, за його звичною системою. Коли вони вже опинилися на досить великій віддалі від свого похмурого заїзду, пан, чуючи, як щось бряжчало в кишені Жака, запитав його, що то було б таке: Жак йому відповів, що це були обидва ключі від кімнат.
Пан: А чому б їх було не віддати?
Жак: Бож тому, що треба буде виломити двоє дверей: до наших сусідів, щоб визволити їх з ув'язнення, і наші, щоб добутися до їх одягу; а ми виграємо час.
Пан: Дуже добре, Жаку! Але пощо нам вигравати час?
Жак: Пощо? Про мене, я й сам не знаю.
Пан: А що вже ти хочеш виграти час, чого їхати повільним кроком, як ти це робиш?
Жак: Бо, не знаючи нічого про те, що там написано, угорі, не знаєш, ні чого хочеш, ні що робиш, і покладаєшся на фантазію, яку називають розумом, чи своїм розумом, який поспіль виявляється небезпечною фантазією, що обертається то на добре, то на зле.
Пан: Чи не міг би ти мені сказати, хто є дурень, а хто мудрий?
Жак: Чом би й ні?.. дурень... чекайте... це нещасна людина; тож відповідно щаслива людина — мудра.
Пан: А що ж таке людина щаслива чи нещаслива?
Жак: Це вже вияснити легко. Щасливий той, кому щастя написано там, угорі; і відповідно той, кому написано вгорі нещастя, буде нещасливою людиною.
Пан: А хто той, що записує там, угорі, щастя й нещастя?
Жак: А хто той, що зробив великий сувій, на якому все записане? Один сотник, друг мого сотника, дав би якогось срібняка, щоб це знати; а мій сотник не дав би й мідяка, а я й поготів, бо яка була б мені з того користь? Чи уникнув би я цим робом тієї ями, в якій мені призначено зломити карк?
Пан: Я гадаю, що так.
Жак: Я ж гадаю, що ні, бо тоді хіба мусів би бути один фальшивий рядок на великому сувої, який містить правду, який містить тільки правду, і то всю правду. Якби на великому сувої було написано: «Жак зломить собі карк такого й такого дня», і якби Жак не зломив собі карк? Скажіть самі, як це було б можливе хоч би й хто був той, що є автором великого сувою?
Пан: Про це можна багато чого сказати...
Жак: Мій сотник вірив, що мудрість — це припущення, при якому досвід дозволяє нам пізнавати обставини, в яких ми знаходимо причини певних явищ, яких ми маємо сподіватися чи боятися у майбутньому.
Пан: І ти щось зрозумів з того?
Жак: Певно; поволі я призвичаївся до його способу висловлюватися. Але, говорив він, хто може пишатися тим, що має достатній досвід? Чи тому, хто пишається, ніби має його досить, ніколи не траплялося пошитися в дурні? До того ж, чи є людина, здібна безпомилково оцінити обставини, в яких вона перебуває? Обрахунки, які ми робимо собі в голові, і ті, що записані в реєстрі там, угорі, це зовсім різні обрахунки. Ми керуємо долею чи вона нами? Скільки розумно задуманих плянів зазнало невдачі, і скільки ще зазнає! Це завжди повторював мій сотник після взяття Берґ-оп-Цому і Пор-Маону;* і додавав, що мудрість зовсім не гарантує нам доброго успіху, але вона втішає нас і заспокоює при невдачі: тому він спав напередодні битви під наметом так само добре, як у касарні, і йшов у вогонь, як на баль. От про нього ви напевно б уже сказали: «Що за нечиста сила..!»