Жак, що слухав з дедалі більшим зацікавленням, озвався до господині:
— А що, якби ми випили за здоров'я мадам де Ляпоммре?
Господиня: Охоче.
Жак: І за пані Енон також.
Господиня: Гаразд.
Жак: Певне, не відмовитеся випити й за здоров'я мадмуазель Енон, що має гарний камерний голос, мало хисту до танцю і ходить така зажурена, що це змушує її до прикрої конечности на кожен вечір мати іншого коханця.
Господиня: Не смійтеся, це найстрашніша річ у світі. Якби ви знали, яка мука, не любивши...
Жак: За мадмуазель Енон, з уваги на її муку.
Господиня: Дай Боже.
Жак: Пані господине, чи ви любите свого чоловіка?
Господиня: Не дуже.
Жак: Дуже вас шкода, бо, здається мені, він при доброму здоров'ї.
Господиня: Не все те золото, що блищить.
Жак: За добре здоров'я нашого господаря.
Господиня: Пийте собі самі.
Пан: Гей, Жаку, мій друже Жаку, ти дуже захоплюєшся.
Господиня: Не турбуйтеся, пане, вино добре, і завтра на ранок не буде й знаку від нього.
Жак: Тому що завтра від нього не буде й знаку і тому що цього вечора я не кладу багато на мій розум, дозвольте, мій пане й красна господине, випити ще раз за здоров'я, яке лежить мені близько до серця, за здоров'я абата мадмуазель Енон.
Господиня: Соромтеся, пане Жаку; такий лицемір, вискочень, невіглас, наклепник, нетолерантна людина; бо, мені здається, тільки так і слід називати тих, хто готовий скрутити голову кожному, хто думає інакше, ніж вони.
Пан: Бо ви ще не знаєте, пані господине, що сам Жак теж своєрідний філософ і що він безмежно цінує тих малих нікчем, які знеславлюють самі себе й ту справу, яку вони погано боронять. Він каже, що його сотник називав таких протиотрутою на Гюе, Ніколів, Боссюе.* Як він це розумів, він і сам не знав, як і ми з вами... Ваш чоловік спить?
Господиня: Давно вже.
Пан: І він дозволяє вам отакі розмови?
Господиня: У нашому ділі чоловіки призвичаєні... Мадам де Ляпоммре сіла собі в коляску, поїхала на передмістя, найвіддаленіше від дільниці, в якій жили Енон, винайняла в порядному домі невелике помешкання, поблизу парафіяльної церкви, звеліла його, як тільки можна було, найпростіше умеблювати, запросила Енон та її дочку на обід і оселила їх у тому помешканні; і вже того дня чи кілька днів пізніше виклала їм правила поведінки, яких вони якнайпильніше мали триматися.
Жак: Пані господине, ми забули випити за здоров'я мадам де Ляпоммре і маркіза Дезарсі; ах, як це нечесно з нашого боку!
Господиня: Пийте, пийте, пане Жаку, в льоху є подостатком... Ось, наскільки я можу пригадати, приписані нею правила поведінки:
«Не виходьте ніколи у місця прилюдних прогулянок, бо маєте жити так, щоб про вас ніхто нічого не знав.
«Не запрошуйте нікого, навіть ваших сусідів і сусідок, щоб було враження, що ви живете в цілковитій самотності.
«Від наступного ж дня маєте так одягатися, щоб усі з вигляду вважали вас людьми побожними.
«У себе в хаті вільно вам тримати тільки божественні книжки, так щоб не було жодних предметів навколо вас, які могли б вас зрадити.
«З непослабною увагою мусите пильнувати богослужень у парафіяльній церкві, як кожного свята, так і в будень.
«Зумійте домогтися того, щоб вам відкритий був вступ до одного чи другого манастиря. Побрехеньки, що їх ширитимуть про вас ці відлюдниці, не будуть зайві для нас.
«Установіть тісне знайомство з кюре й духовниками парафіяльної церкви, бо мені потрібні будуть їхні свідчення про вас.
«Але в себе, звичайно, нікого з них не приймайте.
«Ходіть на сповідь і приступайте до причастя щонайменше два рази на місяць.
«Поверніться до свого справжнього прізвища, бо воно не заплямоване, а може статися так, що хтось зажадає інформації про вас з вашої провінції.
«Час від часу можете давати невеличку милостиню, але самі не приймайте нічого, незалежно від того, під яким претекстом вам пропонуватимуть. Робіть так, щоб вас не вважали ні бідними, ні багатими.
«Прядіть, шийте, плетіть чи вишивайте і віддавайте ваші вироби на продаж сестрам-жалібницям.
«Живіть якнайскромніше; дві скромні порції з харчівні і поза тим більше нічого.