Господиня: Як можна ні з того, ні з цього перестати любити?
Жак (показуючи пальцем на небо): Ах, мій пане!
Маркіз: А чому б, маркізо, й вам не вийти заміж?
Мадам де Ляпоммре: За кого, на вашу думку?
Маркіз: За молодого графа. Він не дурний, шляхетного роду і при достатках.
Мадам де Ляпоммре: А хто ручитиметься за його вірність? Може, ви!
Маркіз: Ні, але мені здається, що не треба брати близько до серця чоловікову невірність.
Мадам де Ляпоммре: Хай буде й так, але, можливо, завдяки моїй дивній натурі, я ці речі сприймаю боляче. Крім того, я мстива.
Маркіз: Той що ж, ви можете помститися, це самозрозуміле. Уявіть собі, ми оселилися б в одному домі і створили б учотирьох наймиліше товариство в світі.
Мадам де Ляпоммре: Дуже було б гарно, але я не зможу одружитися. Єдина людина, з якою я, можливо, зважилася б одружитися...
Маркіз: Це я?
Мадам де Ляпоммре: Так, тепер можу признатися в цьому, не вагаючися.
Маркіз: Чому ж ви не сказали цього раніше?
Мадам де Ляпоммре: Події показали, що добре й зробила. Та, що стане вашою дружиною, з усякого погляду підходить вам ліпше, ніж я.
Господиня: Мадам де Ляпоммре заходилася збирати інформації з найбільшим поспіхом і пильністю, як їй самій хотілося. Атестації, які вона доставляла маркізові, були щонайкращі; приходили вони з провінції й Парижу. Потім вона попросила у маркіза ще два тижні часу, щоб детально перевірити ще раз усе від початку. Ці два тижні здалися йому вічністю. Нарешті, вона не могла встояти перед його нетерпінням і просьбами. Перша зустріч відбулася в її подруг. Там домовилися про все: був виготовлений контракт й оголошено весілля. Маркіз подаруваи мадам де Ляпоммре дорогий діямант. Відбулося й весілля.
Жак: Страшна змова і яка помста!
Пан: Щось незбагненне!
Жак: Заощадьте мені клопіт пошлюбної ночі, у порівнянні з якою все попереднє дрібниця.
Пан: Мовчи, дурню.
Господиня: Пошлюбна ніч пройшла добре.
Жак: Я вірю...
Господиня: Вірте тому, що ваш пан щойно сказав... (По цій мові вона засміялася і, сміючися, потягнула рукою по Жаковому обличчю зверху вниз і стиснула в пальцях його носа). Але наступного ранку...
Жак: На ранок було інакше, ніж увечорі?
Господиня: Не відразу. Наступного дня мадам де Ляпоммре написала листа маркізові, запрошуючи прибути до неї негайно в дуже важливій справі. Маркіз не загаявся прибути.
Вона прийняла його з обличчям, яке виявляло не приховану зневагу. Її слово було коротке. Ось воно:
— Маркізе, — сказала вона, — тепер ви знатимете мене. Якби інші жінки, які поважають себе, уміли так помститися, як я, такі типи, як ви, не траплялися б часто. Ви здобули прихильність чесної жінки, яку не вміли цінувати. Ця жінка — я. Вона помстилася на вас, спонукавши вас одружитися з гідною вас. Тепер ідіть від мене і зайдіть до готелю «Гамбург» на вулиці Траверсьєр, там розкажуть вам, яке брудне діло робила ваша дружина з тещею протягом десятьох років під ім'ям Енон.
Годі описати, яке пригноблення, який жах опав маркіза. Він не знав, що думати; але його непевність не тривала довше, ніж треба було перейти з одного кінця міста на другий. Того дня він не вернувся додому, блукаючи без мети по вулицях. Його теща й дружина підозрівали, що могло статися. При першому ударі молотка теща сховалася у своїй кімнаті й замкнулася на ключ; дружина чекала на нього сама. При наближенні чоловіка вона постерегла, що його обличчя палало гнівом. Вона впала йому в ноги і, не мовлячи й слова, притиснулася обличчям до паркету.
— Геть звідсіля, негіднице! — закричав він. — Геть з моїх очей!
Вона хотіла підвестися, але впала знову обличчям на паркет і простягнула руки під ноги маркізові:
— Пане, — відповіла вона, — розтопчіть мене ногами, розчавіть мене, бо я на те заслужила. Робіть зо мною, що хочете, але пожалійте мою матір...
— Геть звідси! — повторив маркіз, — геть звідси! Досить сорому, яким ви вкрили мою голову; не доводьте мене до злочину.
Бідна істота лишилася, як лежала, не рухавшися з місця й не мовивши слова. Маркіз упав у фотель, вхопивши голову в руки й напівспершиюя тулубом на ліжко. Час від часу він вигукував, не оглядаючись:
— Геть звідси!..
Мовчанка й непорушність нещасної жінки здивували його, і він гукнув ще голосніше: