•••
Можна уявити, як використав би інший цих трьох хірургів, їх розмову при четвертій пляшці про чудові успіхи їх лікування, нетерплячість Жака, поганий настрій господаря, патякання наших сільських Ескулапів про коліно Жака, їхні різні висновки: один запевняв, що Жак помре, якщо йому не відтяти негайно ногу, інший казав, що треба витягнути кулю і шматок одежі, що при кулі, а ногу врятувати цьому небораці. А далі можна було б описати Жака, як він, сидячи на ліжку, з жалем оглядає свою ногу, востаннє прощаючись з нею, як то було з одним нашим генералом між Дюфуаром і Люї.* Третій хірург, простак, був ні сюди ні туди, поки від образ не дійшло до бучі.
Я не докучатиму вам усіма тими штуками, які ви знайдете в романах, у давніх комедіях чи в товариських розмовах. Почувши, як хазяїн скричав про свою жінку: «Якого дідька їй було стояти на дверях!» — я пригадав собі Мольєрового Гарпаґона, коли він сказав про свого сина: «Чого він шукав на цій ґалері?»* І я збагнув, що не йдеться тільки про те, щоб говорити правду, але треба бути ще й дотепним, бож повік будуть повторювати: «Чого він шукав на цій ґалері?» — а слова мого дядька: «Якого дідька їй було стояти на дверях?» — ніколи не стануть приказкою.
Жак ніколи не турбувався за свого пана так, як я за свого читача; він не оминав жодної подробиці, навіть при небезпеці вдруге його приспати. З трьох хірургів паном долі пацієнта став не найвправніший, зате найсильніший.
— Чи не маєш ти наміру, — чую я вигук читача, — витягати хірургічні ножі, різати тіло, спускати кров і демонструвати хірургічну операцію?
На твій погляд читачу, це не належить до доброго тону?.. Гаразд, лишімо на боці й хірургічну операцію, але ти дозволиш бодай, щоб Жак сказав своєму панові, що він і зробив: «О, пане, яка страшна річ, коли пораються при розтрощеному коліні!» І щоб пан з свого боку, як і раніше, відповів йому: «Не вигадуй, Жаку, ти жартуєш...» Але вже за все золото в світі я не погоджуся, щоб ти не дізнався про те, як, ледве Жаків пан устиг йому нахабно відповісти, — його кінь спотикнувся і впав, а він боляче ударився коліном об гострий камінь і закричав не своїм голосом: «Я вмираю! Я розбив коліно!»
Хоч Жак, бувши людиною такої доброї душі, яку тільки можна собі уявити, ставився з ніжною увагою до свого пана, я хотів би знати, що діялося на дні його душі, якщо не в першу мить, то бодай по тому, коли він упевнився, що це падіння не матиме загрозливих наслідків, — чи він міг погамувати в собі опалах радости з нещасного випадку, який дав його панові пізнати, як болить поранене коліно. Ще одно питання, читачу, на яке я хотів би дістати від тебе відповідь: чи його пан не волів би бути пораненим, навіть дещо важче, але не в коліні, або чи йому не більше докучав сором, ніж біль.
Щойно пан трохи отямився від свого падіння й переляку, він умостився в сідлі і п'ять чи шість разів піодстрожив свого коня, який рвонув, як блискавка, а те саме зробив і Жаків кінь, бо між обома худобинами виробилася та сама інтимна дружба, що й між їх вершниками. Це було дві пари друзів.
Коли обоє коней, задихавшись, перейшли на звичайний крок, Жак запитав свого пана:
— Ну, мій пане, що ви про це думаєте?
Пан: Про що?
Жак: Про рану в коліні.
Пан: Я поділяю твою думку; вона належить до найболючіших.
Жак: У вашому коліні?
Пан: Ні, ні, у твоєму, в моєму, у всіх на світі колінах.
Жак: Мій пане, мій пане, ви погано розмислили; будьте певні, що ми не співчуваємо нікому, крім себе.
Пан: Які дурниці!
Жак: О, якби то я вмів так висловитися, як умію думати! Але там, угорі, написано, щоб я міг мати думки в голові, але ніколи не міг добрати слів, як їх висловити.
•••
Тут Жак заплутався в тенетах метафізики, дуже тонкої і, можливо, дуже правдивої. Він намагався вияснити своєму панові, що слово біль не має змісту і що воно починає щось значити лише в ту мить, коли в нашій пам'яті відновлюється відчуття, яке ми пережили. Його пан запитав, чи йому доводилося народжувати.
— Ні, — відповів Жак.
— Але ти віриш, що народити дитину це важкий біль?
— Певно.
— Маєш співчуття до породіллі?