Жак: Ось послухайте, мій пане, з правого куточка ваших уст, що підноситься, і з руху вашої лівої ніздрі я прочуваю, що ліпше буде, коли я розповім вам з доброї волі, ніж змушувати себе просити; тим більше, що я почуваю, як збільшується мені біль у горлі, а історія мого кохання довга, і в мене вистачить охоти хіба на одне чи двоє коротких оповідань.
Пан: Якби Жак хотів зробити мені велику приємність...
Жак: То що він мав би зробити?
Пан: Почати з історії про втрату своєї невинности. Признатися тобі одверто? Я завжди був ласий на оповідання про цю велику подію.
Жак: А то чому, коли ваша ласка?
Пан: Тому що з усього іншого в цьому роді це єдине пікантне; усе наступне вже тільки звичайне й банальне повторення. Я переконаний, що з усіх гріхів молодої грішниці панотець зацікавиться на сповіді в першу чергу цим.
Жак: Мій пане, мій пане, я бачу, який ви зіпсований, і може статися, що в передсмертну годину нечистий може явитися вам у тій самій подобі, що й Ферраґусові.*
Пан: Може статися й таке. Але я можу заложитися, що твоєю учителькою була якась стара сільська хвойда.
Жак: Не закладайтеся, бо програєте.
Пан: Тоді служниця твого панотця?
Жак: Не закладайтеся, бо програєте знову.
Пан: Його небога?
Жак: Його небога могла луснути з поганого настрою й побожности; дві якості, які добре між собою узгоджуються, але до мене ніяк не пасують.
Пан: У такому разі я, здається, тепер відгадав.
Жак: Щодо мене, то мені зовсім так не здається.
Пан: Якось у базарний день чи на ярмарку...
Жак: Не було тоді ні ярмарку, ні базару.
Пан: Ти пішов до міста...
Жак: Я не ходив до міста.
Пан: А там, угорі, було написане, що ти маєш зустріти в якомусь шинку одну з тих послужливих істот; що ти нап'єшся...
Жак: Ні, я був натще; а якщо там, угорі, було щось написане, то хіба те, що ви в цю годину маєте висилюватися в хибних припущеннях і впадати в ту саму помилку, яку мені закидали: затятися відгадувати і все не туди. Отак, як ви бачите мене перед собою, мій пане, я був свого часу охрищений.
Пан: Як ти пропонуєш почати розмову про втрату твоєї невинности з тієї миті, коли тебе вийняли з христильниці, то ми не скоро дійдемо кінця.
Жак: Отож, я мав хрищеного й хрищену. Майстер Біґр, найкращий стельмах на селі, мав сина. Біґр-батько був мій хрищений, а Біґр-син — мій приятель. Коли нам було вісімнадцять-дев'ятнадцять років, обидва ми закохалися одночасно в молоду швачку на ім'я Жюстина. Не сказати, щоб вона була жорстока, але їй хотілося набити собі ціну, давши комусь першому гарбуза, і на цю ролю вона обрала мене.
Пан: Це знову одна з дивних жіночих примх, які ніколи не можна зрозуміти.
Жак: Усе житло колесника Біґра, мого хрищеного, складалося з майстерні й вишок. Його ліжко стояло в глибині майстерні. Біґр-син, мій приятель, спав на вишках, на які можна було злізти за допомогою короткої драбини, що стояла приблизно посередині між ліжком його батька і дверима майстерні.
Коли Бігр, мій хрищений, було добре успиться, Біґр, мій друг, потихеньку відчиняв двері, і Жюстина короткою драбинкою злазила на вишки. Наступного ранку, до схід сонця, заки ще Біґр-батько прокинеться, Біґр-син злазив з вишок, відчиняв двері, і Жюстина зникала потихеньку так само, як і приходила.
Пан: Щоб навідатися ще на одні вишки, на свої чи чужі.
Жак: Чом би й ні? Зустрічі між Біґром і Жюстиною укладалися добре, але мусіло статися так, щоб вони зазнали ускладнення: так було написано угорі, і так мало статися.
Пан: Через батька?
Жак: Ні.
Пан: Через матір?
Жак: Ні, на той час вона вже померла.
Пан: Через суперника?
Жак: Та ні ж бо, ні, ні через якого дідька! Мій пане, так уже записано вам там, угорі, до кінця ваших днів; скільки й житимете, будете відгадувати; і ще раз вам скажу — відгадуватимете не в лад.
Одного ранку, коли мій друг Біґр, більше втомлений, ніж звичайно, чи то від роботи напередодні, чи від нічних утіх, блаженно відпочивав в обіймах Жюстини, раптом з-під маленької драбини пролунав суворий голос:
— Біґре! Біґре! дідчий валяко! Уже благословило до утрені, десь буде коло гав на шосту годину, а ти все ще на своїх вишках! Чи не поклав ти собі перебути там аж до полудня? Може, злізти мені туди, щоб потурити тебе звідти скоріше, ніж тобі бажалося б? Біґре! Біґре!