Жак: Ах, навчіть мене, пані Марґарито, я вас прошу; я буду вам безмежно вдячний, навчіть мене...
Благаючи так, я міцно стискав її руки, а вона так само стискала мої; я цілував її очі, а вона мені уста. Тим часом зовсім запала ніч. І я, нарешті, сказав їй:
— Тепер я бачу, пані Марґарито, що ви не хочете бути такі ласкаві до мене, щоб навчити мене, і мені це дуже боляче. Отож, коли так, вставаймо й повертаймося додому...
Пані Марґарита мовчала; вона взяла мою руку, і я вже не знаю, куди вона її потягла, можу ствердити лише той факт, що я скричав:
— Тут нічого немає! Тут нічого немає!
Пан: Ошуканець, подвійний ошуканець!
Жак: Факт, що вона була досить легенько одягнена, та й я не так щоб мав багато чого на собі. Факт, що я весь час тримав свою руку там, де в неї нічого не було, а вона помістила свою руку там, де в мене було зовсім навпаки. Факт, що я опинився під нею і в наслідок цього вона на мені. Факт також, що я не робив жодного зусилля, щоб допомогти їй, покладаючи усю роботу на неї саму. Факт, що вона з таким щирим серцем заходилася навчати мене, що настала така мить, коли я мав враження, наче б вона помирає. Факт, що, бувши так само запаморочений, як і вона, я, не тямлячи, що кажу, закричав:
— Ах, пані Сюзанно, яку велику приємність ви мені зробили!
Пан: Ти хочеш сказати, що вигукнув: «пані Марґарито».
Жак: Ні, ні. Сталося так, що я сплутав одне ім'я з другим, і, замість назвати ім'я пані Марґарити, назвав Сюзон. Факт, що я признався пані Марґариті, що того, чого вона ніби навчила мене сьогодні, насправді навчила вже три чи чотири дні тому пані Сюзон, хоч і дещо іншим способом. Факт, що вона запитала мене:
—Як! Сюзон, а не я?..
Факт, що я їй відповів:
— Ні та, ні друга.
Факт, що тим часом, як вона глузувала з себе самої, з Сюзон і обох чоловіків, я опинився на ній, і в наслідок цього вона підо мною, і, визнаючи, що це їй так само складає велику приємність, але не таку, як інший спосіб, вона знову опинилася на мені, і в наслідок цього я під нею. Факт також, що по якомусь часі відпочинку і мовчанки вже ні я не був під нею і на ній, ні вона не була підо мною й на мені, бо ми лежали боком одне при другому; вона нахилила голову вперед і притиснулася обома сідницями до мене. Факт, що якби я був менше вчений, добра пані Марґарита навчила б мене всього, як належало. Факт, що ми ледве дійшли до села. І факт, що біль горла у мене так збільшився, що ледве чи є надія, щоб я міг говорити раніше, ніж за два тижні.
Пан: І ти пізніше більше не бачив цих жінок?
Жак: З вашого дозволу, навіть не один раз.
Пан: Обох?
Жак: Обох.
Пан: І вони не розлаялися?
Жак: Мавши користь одна з одної, вони ще більше подружилися.
Пан: Наші жінки зробили б так само, але кожна з своїм кожним... Але ти смієшся.
Жак: Я не можу стриматися від сміху кожного разу, коли пригадую собі малого чоловічка, який репетував, хляв, пінився, бився головою, руками й ногами, всім тілом, що ладен був кинутися вниз з високого засторонку сіна в клуні, ризикуючи зламати собі карк.
Пан: Хто він такий, цей малий? Чоловік пані Сюзон?
Жак: Ні.
Пан: Чоловік пані Марґарити?
Жак: Ні... Ви все той самий: не змінитеся, скільки й житимете.
Пан: Хто ж він такий?
Жак лишив це питання без відповіді, і пан наполягав далі:
— Скажи мені лише, хто був цей чоловічок.
Жак: Якось на вході до однієї крамниці з білизною сиділа мала дитина й репетувала на чім світ стоїть. Крамарка, якій надокучив цей крик, запитала її:
— Чого так кричиш, мій друже?
— Бо вони хочуть, щоб я сказав А.
— І чому ж тобі не сказати А?
— Бо ледве я встигну сказати А, як вони зажадають, щоб я сказав Б...
Отак і з вами: ледве я встигну сказати ім'я того чоловічка, як ви зажадаєте, щоб я розповів усю решту.
Пан: Може, й так.
Жак: Напевно, так.
Пан: Гаразд, мій друже Жаку, назви мені ім'я того чоловічка. Ти ж конаєш від бажання його назвати; може, ні? Вдоволи своє бажання.
Жак: Це був карлуватий виродок, горбатий, скорчений, заїкуватий, одноокий, ревнивий, розпусний і закоханий; мабуть, він дознавав і взаємности від Сюзон. Це був сільський вікарій.
Жак, як дві краплі води, був на подобу дитини з білизняної крамниці; з тією хіба різницею, що відколи йому боліло горло, важко було його змусіти сказати А, але як уже починав, то сам без принуки йшов аж до кінця абетки.