— Я забороняю вам; ні за що в світі не ведіть туди цих панів.
Фуржо: Чому ж, пане Лебрене?
Лебрен: Бо то ошуканець, ракло.
Фуржо: Я цілком розумію, що пан Мерваль... але кожен гріх треба прощати; а потім, я не знаю, крім нього, нікого іншого, хто в цю мить мав би гроші.
Лебрен: Робіть, пане Фуржо, як вам заманеться; панове, я вмиваю руки.
Фуржо (до Лебрена): Пане Лебрене, ви не йдете з нами?
Лебрен: Я? Хай мене Бог боронить. Це ж підла істота, якої я не хочу бачити до кінця життя.
Фуржо: Але без вас ми ні до чого не дійдемо.
Кавалер: Це правда. Ходімо, мій дорогий Лебрене; зробіть мені послугу, зробіть послугу чесній людині, що попала в скруту; ви не відмовите мені, ви підете з нами.
Лебрен: Щоб я пішов до Мерваля! Я, я?
Кавалер: Так, ви, ви не відмовитеся піти, для мене...
Нарешті, Лебрен не встояв проти благань, і ми, сам Лебрен, кавалер, Матьє Фуржо і я, рушили в дорогу. Кавалер дружньо попліскував Лебрена по плечу, приказуючи до мене:
— Це наймиліша людина, найдорожча людина в світі, чистий скарб для своїх знайомих...
Лебрен: Мені здається, що пан кавалер здолав би намовити мене підробляти гроші.
Так ми й прибули до Мерваля.
Жак: Матьє Фуржо...
Пан: Що ти хочеш цим сказати?
Жак: Матьє Фуржо... Я хочу сказати, що пан кавалер Сент-Уен знав цих людей на ім'я і прізвище: він був з раклів ракло, що грав з ними в одну дудку.
Пан: Може, й правда твоя... І одначе трудно уявити собі делікатнішу, ввічливішу, чеснішу, людянішу, співчутливішу й безкориснішу людину, ніж пан Мерваль. Ствердивши, що я повнолітній і платоспроможний, пан Мерваль надав своєму обличчю співчутливого й зажуреного вигляду і серйозним, майже розпачливим тоном повідомив нас, що цього самого ранку він був зобов'язаний допомогти одному з своїх приятелів, якого притиснула крайня біда, і його гаманець випорожнений до решти. І, звертаючись до мене, додав:
— Дорогий пане, не нарікайте на себе, що не прийшли раніше, для мене був би розпач відмовити вам, але я мусів би це зробити: дружба понад усе...
Усі ми були приголомшені. Кавалер, сам Лебрен і Фуржо мало не повзали на колінах перед Мервалем, а Мерваль їм відказував:
— Панове, ви всі мене знаєте; я люблю допомогти, і не йдеться мені про те, щоб огинатися й чинити труднощі, так що не радий будеш і допомозі, але даю слово чесної людини: у мене нема й чотирьох франків у хаті...
Щодо мене, то в оточенні цих людей я виглядав злочинцем, що чекає на вирок. Я сказав кавалерові:
— Кавалере, ходімо звідси, бо ці панове безсилі допомогти нам...
Але кавалер відвів мене набік:
— Ти забув, що завтра день її народження. Попереджаю тебе, що я вже їй натякнув, і вона чекає на певний вияв шляхетности з твого боку. Ти її знаєш: ідеться не про те, що вона була б зацікавлена, але вона, як і кожна інша, не хоче розчаруватися в своїх сподіванках. Вона може хизуватися перед своїм батьком, матір'ю, тіткою, подругами; і як трапиться, що після цього їй не буде чого показати, їй буде справді до смерти боляче.
По цій мові він знову повернувся до Мерваля, напосідаючи на нього ще настирливіше. Мерваль, змусівши так довго просити себе, врешті сказав:
— Я маю найдурніше в світі серце: не можу спокійно дивитися на людей у нужді. Я міркую, і мені світить одна ідея.
Кавалер: Яка ідея?
Мерваль: А чому не взяти б вам товаром?
Кавалер: Ви його маєте?
Мерваль: Ні, але я знаю одну жінку, яка може вам товар постачити. Це добра, чесна жінка.
Лебрен: Так, але хай не дає нам мотлоху, який ми купимо на вагу золота, а потім нічого не зможемо за нього дістати.
Мерваль: Ніколи в світі; усе це першорядні матеріяли, коштовності з золота й срібла, різних гатунків шовки, перли, щось з дорогого каміння. На цьому товарі ви майже нічого не втратите. А вона добра душа і вдоволиться абияким заробітком, звичайно, при певності, що їй заплатять; це товари з конфіскат або не викуплені неплатоспроможними боржниками, які їй дісталися по дешевшій ціні. А зрештою, подивіться самі, це вам нічого не коштує...
Я почав вияснювати Мервалеві й кавалерові, що торгівля не мій фах і що, навіть якби я подолав відразу до таких комбінацій, моє становище таке, що я не мав би часу дійти до потрібних мені грошей. Послужливі Матьє Фуржо й Лебрен відповіли мені в один голос: