Пан: Це жах.
Жак: Але так триває й досі.
Пан; Тим часом, як усе це діялося, помер мій батько; я сплатив вексель і вийшов з своєї схованки. На честь кавалера і моєї коханої мушу сказати, що вони весь цей час не забували про мене.
Жак: І тепер кавалер і ваша красуня робили з вас дурника, як і раніше, а красуня ще більш спокусливо розкинула перед вами свою принаду.
Пан: Чому ти так думаєш, Жаку?
Жак: Чому? Тому що тепер ви були сам собі пан і власник порядного маєтку, отож лишалося пошити вас остаточно в дурні: оженити.
Пан: Чесно сказавши, я переконаний, що такий і був їх плян, але їм не вдалося його здійснити.
Жак: Що означає, що або вам дуже пощастило, або вони не зуміли як слід коло цього діла заходитися.
Пан: Але мені здається, що в тебе голос уже не такий хрипкий і що стало багато легше говорити.
Жак: Так воно може вам здаватися, але не так воно є.
Пан: Так що ти ще не можеш оповідати далі історію твого кохання?
Жак: Ні.
Пан: І ти гадаєш, що я маю продовжувати історію свого кохання?
Жак: Якщо йдеться про мене, то я гадаю, що нам треба зупинитися й випорожнити баклагу.
Пан: Як? Не зважаючи на біль горла, ти мав повну баклагу?
Жак: Так, але, усім чортам на втіху, це було варене зілля; а до того всього у мене зовсім порожня голова, я дурний; і буду так довго дурний, доки в баклазі буде саме зілля.
Пан: Що ти там робиш?
Жак: Я виливаю вариво на землю; я боюся, що воно приносить нам нещастя.
Пан: Ти дурень.
Жак: Мудрий чи дурень, але спорожню баклагу до останньої краплі.
•••
Тим часом як Жак спорожняє на землю свою баклагу, його пан дивиться на годинник, відкриває свою табатирку й рихтується продовжувати історію свого кохання. А я, читачу, я не можу стриматися від спокуси заткнути йому пельку, показавши йому в далині або старого вояку на коні, що, зігнувшися, браво верстає путь, або молоду селянку в гарному солом'яному капелюшку й червоній спідниці, що пішкує чи їде верхи на віслюкові. І чому б старому вояці не бути, наприклад, Жаковим сотником чи товаришем його сотника?
— Алеж він помер.
Ти гадаєш, читачу?.. І чому б молодій селянці не бути, наприклад, панею Сюзон, чи панею Марґаритою, чи господинею заїзду «Великий Олень», чи й матір'ю Жанною або навіть Денізою, її дочкою? Один з тих, що печуть романи, щось таке й зробив би, але я не люблю романів, за винятком хіба-що Річардсонових.* Я оповідаю живу історію; вийде вона цікава чи нецікава, це мене найменше хвилює. Мій намір? — говорити правду, і від нього я не відступлюся. Тому я не викомбіновуватиму так, щоб брат Жан повернувся з Лісбони; а цей огрядний пріор, що наближається до нас у кабріолеті в товаристві молодої уродливої жінки, ні за що в світі не буде абатом Гюдсоном.
— Алеж абат Гюдсон помер.
Ти гадаєш, читачу? Може, ти був на його похороні?
— Ні.
Ти не бачив на власні очі, як його закопали в землю?
— Ні.
Отож, мертвий він чи живий — це залежить тільки від моєї примхи. Ніщо не перешкодить мені зупинити цей кабріолет і зробити так, щоб з нього разом з пріором і товаришкою його подорожі витягнути цілу низку подій, наслідком яких ти не дізнався б ні про кохання Жака, ні про кохання його пана; але я гидую такими засобами, я лише хочу сказати, що, мавши трохи фантазії й володівши стилем, можна легко зштукувати роман. Але лишімося при дійсності і, чекаючи, заки переболить Жакове горло, послухаймо далі його пана.
Пан: Одного ранку кавалер здався мені дуже засмученим; це було на другий день після того, як ми відбули прогулянку на селі, кавалер, його чи моя кохана, чи кохана обох нас разом, її батько, мати, тітки, кузини і я. Він запитав мене, чи не проговорився я якось так, що її родичі дізналися про мою пристрасть? Він розповів мені, що її батько й мати, схвильовані моїми залицяннями, поставили на допит свою дочку і заявили при тому, що коли мої наміри чесні, немає нічого простішого, як одверто їх висловити, і вони вважали б собі за честь у такому випадкові прийняти й вислухати мене. Коли ж протягом двох тижнів я не складу такого освідчення, вони змушені будуть просити мене припинити свої відвідини, бо вони надто вже впадають в око і можуть дати привід до двозначних розмов, які можуть бути витлумачені на шкоду їхній дочці, бо, боячися дістати гарбуза, можуть повідскакувати інші женихи.