Кавалер поволі заспокоївся. Він оповідав мені всі подробиці своєї зради, обкладаючи себе найобразливішими епітетами, ганьбив на чім світ стоїть і дочку, і матір, і батька, й тіток, і всю родину, яка, за його словами, була зборищем потвор, не гідних мене, але таких, як він сам. Це його власні слова.
Жак: Через це я й раджу всім жінкам ніколи не пускати в ліжко таких, що впиваються. І вашого кавалера я зневажаю стільки ж за невміння тримати язик за зубами у любовних справах, як і за зрадливість у дружбі. Але, до дідька, йому ж вистачало... лише бути порядною людиною і відразу сказати вам... Ні, пане, вважайте, що я наполягаю на тому, що він негідник, безнадійний негідник. Я ще не знаю, як це скінчиться, але боюся, що він, розкриваючи обман, обдурить вас ще раз. Звільніть мене, звільніть якнайшвидше себе самого від цього заїзду й від товариства того чоловіка...
Тут Жак вхопився за свою баклагу, забувши, що в ній нема ні зілля, ні вина. Його пан засміявся, а Жак закашлявся на добру чверть години без упину. Його пан дістав годинник та табатирку і вів далі свою історію, яку на твоє бажання, читачу, я можу перервати; бодай тільки для того, щоб розгнівати Жака, довівши йому, що він помиляється, коли думає, що там, угорі, записане, ніби хтось має лише йому перебивати розповідь, але ніколи й ніхто не перебиватиме його панові.
Пан (до кавалера): Після того, що ти мені тут розповів, я сподіваюся, ти вже не підеш до них.
— Я! Щоб я пішов до них?.. Одне лише доводить мене до розпачу: розірвати з ними, належно не помістившися. Вони зрадили, водили за носа, виставили на глум і обібрали чесного чоловіка; вони насміялися з пристрасти й слабости іншого чесного чоловіка, — бо я насмілююся ще вважати себе таким, — щоб поставити його в таке жахливе становище; вони посіяли ненависть між двома друзями, яка могла дійти до того, що вони могли знищити один одного. Бо признайся, дорогий мій: якби ти постеріг мою негідну поведінку, ти теж... можливо, поклав би такий гнів...
— Ні, справа не зайшла б аж так далеко. Чому й заради чого? З-за хибного кроку, від якого ніхто не може бути гарантований? Хто вона, моя жінка? А якби й так? Моя дочка? Ні, якась нікчемна хвойда; і ти можеш припускати, щоб з-за нікчемної хвойди... Годі, мій друже, забудьмо про це, ліпше випиймо. Аґата молода, жвава, біленька, повна, пухка. У неї ж туге тіло? І ніжна шкіра?.Чиста насолода бавитися з нею, і я уявляю собі, що в її обіймах ти був такий щасливий, що не мав часу думати про своїх друзів.
— Певне, що чар молодої дівчини й насолода посідати її можуть зменшувати «провину, бо якби не це, не було б на всьому світі злочинця, більшого від мене.
— Ах так, кавалере, тоді повернімося назад: я унедійснюю своє примирення з тобою і готовий буду забути твою зраду лише при одній умові.
— Говори, мій друже, наказуй, вимагай; кинутися мені через вікно, повіситися, втопитися, загнати оцей ніж у груди?..
І в ту ж мить кавалер схопив ніж, що лежав на столі, розстебнув ковнір, одгорнув сорочку і з божевільно застиглими очима приставив правою рукою ніж сторч до грудей при лівій ключиці, ніби лише тільки й чекаючи на моє слово, щоб за античним зразком відправити себе на той світ.
— Не про це зовсім ідеться, кавалере, кинь геть той огидний ніж.
— Ні, не кину його, бо на ліпше не заслужив; дай лише знак!
— Кинь геть той огидний ніж, говорю тобі, я не вимагаю за відпущення твоїх гріхів такої дорогої ціни...
А тим часом ніж і далі був приставлений до грудей при лівій ключиці; я схопив його за руку, вирвав йому з рук ніж і кинув його геть, а потім, наближаючи пляшку до його склянки й наливаючи повну, сказав йому:
— Випиймо спочатку, а потім ти дізнаєшся з якою жахливою умовою я пов'язую своє пробачення. Кажеш, Аґата дуже принадна, темпераментна?
— Ах, мій друже, якби ти переконався в цьому на власному досвіді, як я!
— Ось послухай: хай принесуть нам пляшку шампанського, і тоді ти опишеш мені одну з ночей з нею. Відпущення гріхів, чарівний зраднику, чекає тебе на кінці цієї історії. Отож, починай; чи ти не чуєш мене?
— Я тебе чую.
— Вважаєш, що моя вимога занадто сувора?
— Ні.
— Ти замріявся?
— Я мрію.
— Скажи, чого я вимагав від тебе?
— Опису однієї з моїх ночей з Аґатою.
— Так.
Тим часом кавалер зміряв мене очима від голови до ніг, розмовляючи ніби сам з собою: «Приблизно той самий зріст, майже той самий вік; а як і є якісь різниці, то при відсутності світла, при переконанні, що прийду саме я, вона нічого не помітить...»