Жак розумів, що Жанеті не подобається, коли її зауваження виявляються непотрібними. Але він хотів будь-що домогтися, щоб вона визнала його перевагу, принаймні у книжковій справі. А вражена Жанета тим часом думала: «Звідки цей селюк знає слово «алфавіт»? Звідки взагалі він розуміється на книжках, як справжній городянин?»
— Цих томів не чіпай! — наказала вона, вказуючи на купку книг, які стояли збоку. — Це іноземні.
— Навіщо ж звалювати їх в одну купу! Я розберу, які латинські, які німецькі.
Дивлячись, як вправно Жак сортує книжки, лише глядячи на корінці, Жанета відчула себе посоромленою. Вона не змогла б так швидко розібратись, якою мовою видрукувана книжка. Після смерті батька до іноземних книжок ніхто й не доторкався.
Упевнившись, що Жакові справді під силу те, що для них, трьох сестер, неможливо, Жанета підвела його до великої книжкової шафи, що стояла у віддаленому кутку, наполовину заставленої книжками.
— Тут лежать особливо цінні, рідкісні книги. Вони коштують великі гроші, якщо знайти любителя. Батькові щастило продати одну-дві з цієї купи, тоді він радів і вважав, що ми можемо дозволити собі які-небудь додаткові витрати. І знаєш, — несподівано додала вона, — мама не буде заперечувати, якщо тобі пощастить знайти покупця. Із перших же грошей вона пообіцяла купити мені помаду, настояну на фіалках, і рукавички.
Жак не зрадів довірливому тону кузини. Вона поділилася з ним своїми розрахунками й міркуваннями, але не як з братом чи другом, а так, ніби він був її прикажчиком.
Та Жак недовго розмірковував про ставлення до нього Жанети. Варто йому було глянути на книжки, як усі думки про гарну дівчину тієї ж миті полишали його. Які скарби зберігала шафа! На верхній полиці лежала лише «Енциклопедія»; на ній записка, мабуть, написана дядьковою рукою: «Не продавати!» Коли отець Поль розказував Жакові про цю дорогоцінну книгу і пригадував напам'ять окремі місця з неї, у нього починали блищати очі, і Жак жадібно ловив кожне слово. І ось зрештою ця «книга всіх книг» лежить перед ним. Оце б і читати її: виписувати все, що забажаєш, запам'ятати те, що говорять у ній великі просвітителі Деламбер[9], Дідро[10] та інші про свободу людини, про її права! Та, певно, ніколи не буває повного щастя. Замість того, щоб самому читати, Жак має привітно зустрічати відвідувачів, подавати їм книжки й газети.
Серед постійних відвідувачів особливо часто приходили у книгарню син нотаріуса пан Лефатіс, хирлявий молодий чоловік з прищавим обличчям, пан Адора, юрист, і пан Горан, власник друкарні.
Про пана Лефатіса Жак так і не встиг скласти думку. Цей молодик був надзвичайно ввічливий зі всіма. Читав він лише газети, ніколи нічим не цікавився, не втручався ні в які розмови. Жак навіть не знав, як звучить його голос. Казали, що його єдина пристрасть — трік-трак, і цій карточній грі він віддає увесь свій вільний час.
Огюст Адора служив секретарем у відомого судді на прізвище Карно. Огюст Адора, освічена людина, дотримувався передових поглядів і пристрасно любив книги. Якщо у нього в кишені заводився зайвий франк, він біг за покупкою до дядечка Жюльєна і так дбайливо поводився з уподобаною книжкою, ніби боявся, що вона порветься від самого лише дотику до неї. Адора був дуже красномовний, і, коли починав говорити, особливо на тему, яка його цікавила, Жак ніби вчував за його словами голос доброго отця Поля.
Юрист сподобався Жакові з першої ж зустрічі, коли юнак побачив, як Адора нервовими, тонкими пальцями гортає сторінки уподобаної книги. Здавалося, нічого не існує для нього, окрім цих сухих шерхітливих аркушів. Навіть тоді, коли до книгарні заходила Жанета, він не підводив голову, не кидав на неї скрадливих поглядів. Жакові це здавалося майже неймовірним. Хто з відвідувачів не прагнув завітати сюди зайвий раз, щоб тільки поглянути на гарну дівчину.
Незабаром Жак зважився звернутися до Огюста Адора. Той відповів, зацікавився начитаністю молодого продавця. І між ними виникла дружба. Огюста послав учитися в Париж батько, винокур з-під Бордо. Після закінчення юридичного факультету постало питання: як влаштуватися? Отож батько купив йому місце у судді. Огюст виявився дуже здібний. За копійки суддя змушував його нидіти до пізньої ночі над переписуванням всіляких паперів, добре, що хлопець мав гарний почерк. З часом упевнившись, що на серйозність Огюста можна покластися, суддя почав доручати йому дрібні справи в суді. І тепер Огюст не без підстав сподівається незабаром залишити свого патрона і зайнятись адвокатурою.
10
Дідро Дені (1713–1784) — відомий французький вчений, філософ, письменник. Творець «Енциклопедії».