Якщо вона й виявляла коли-не-коли інтерес до Жа-кових придбань, то лише тому, що вірила в його комерційні здібності. Відразу ж вона починала міркувати, чи перепаде їй якась дрібниця на хусточки, духи або мережива. Мати ніколи не відмовляла їй, якщо Жакова покупка приносила прибуток.
Якось Жак купив у знайомого букініста товсту книжку про царювання Людовіка VI. Задоволений, із здобиччю під пахвою, він повертався у крамницю. Тут його зустріла Жанета, як завжди, гарна, охайно одягнена, в туго накрохмаленій пишній сукні.
— Ого, яка товстелезна книжка! Мабуть, дорога? — з деякою повагою промовила вона.
— Поглянь! Бачиш, що тут надруковано? — І Жак, радіючи, провів пальцем по напису: МДСХХУIII. — Бачиш, який рік?
— Бачу, бачу! — поспіхом відповіла Жанета.
Жак одразу зрозумів, що вона не може прочитати римські цифри, але нізащо в цьому не зізнається. Він не міг відмовитися від задоволення трішки її подражнити.
— Ну, то який же рік? — повторив він своє запитання.
— Хіба не однаково! — досадливо відповіла Жанета.
— Ех, ти! А це ж так просто. По латині М — тисяча, Д — п'ятсот, С — сотня, X — десять…
— Знаю, знаю. Просто я все уже забула, адже з того часу, як ти приїхав, мені нечасто доводиться мати справу з книжками. — І, щоб приховати ніяковість, вона поквапилася покликати Бабету, яка за дорученням матері, сидячи за конторкою, великим дитячим почерком переписувала якийсь рахунок. — Подивися, братик зробив гарну покупку. Цю книжку не піднімеш, така вона важка!
На відміну від своїх сестер, Бабета була небалакуча. Та буває, що люди довго розмовляють, докладно пояснюють один одному свої думки й почуття, одначе в пам'яті від розмови не лишається і сліду. А буває, що люди мовчать, але мовчання те вагоміше за розмову, і про нього потім довго згадують. Так останнім часом згадував Жак про свої зустрічі з Бабетою. Йому мало коли доводилося чути її голос.
Цього разу Жакові поталанило. Бабета зацікавилася новою покупкою. І Жанета вважала за краще вийти, аби не підтримувати розмову про книжку, яка її не цікавила. Ледве зсунувши книжку з місця, Бабета прочитала вголос:
— «Царствування Людовіка Шостого», — і додала: — Його прозвали Товстим. І майже усі королі мали, окрім власного імені, ще яке-небудь… Людовіка Дванадцятого прозвали Батьком народу, Людовіка Тринадцятого. Справедливим. Але чи було так насправді? Чи правда, що Людовік Дванадцятий був батьком для народу?
— Не думаю, — щиро признався Жак, щасливий, що Бабета розмовляє з ним так по-дружньому.
— А ти хотів би мати якесь прізвисько? — зненацька запитала вона й пильно подивилася на Жака. — Адже будь-яка, навіть найзвичайніша людина може сподіватися, що колись до її імені додадуть і прізвисько… Мені сподіватися нічого, — раптом засміялася вона. — Жінок ніколи ніяк не називають, хіба що додають: «Прекрасна»…
— Ні, чому ж… За Катериною Медічі залишилось у віках прізвисько Кривава… Сподіваюся, ти не хотіла б такого?
— Ну, такої слави нікому не побажаєш… А все ж, якби мав волю вибирати прізвиська, то яке б вибрав?
— Якщо ти говориш не жартома, а серйозно, — відповів Жак, замислившись на якусь мить, — то я скажу тобі правду. Звичайно, прізвисько Справедливий — добре, коли воно дане за заслуги. Але я хотів би заслужити прізвисько Відважний. — Жакові пригадався отець Поль, його слова про завзяття і відвагу. І він додав — Саме заслужити!
— Жак Відважний! — повторила Бабета. І обличчя її набрало дуже серйозного виразу.
Ця коротка розмова відразу зблизила Жака з Бабетою.
Якось надвечір, коли читальня майже спорожніла, Жак, стоячи за своєю конторкою, захопився читанням і не помітив, як до нього підійшла Бабета.
— Що ти читаєш, братику?
— Навряд чи тобі ця книжка сподобається.
— Дай все ж таки я подивлюся. — І, перехилившись через його плече, Бабета прочитала вголос: — Марат. «Кайдани рабства». А тобі подобається?
— Мені — дуже.
— Ну, скажи мені, про що вона.
— Та бачиш… автор розповідає… — Жак підшукував зрозумілі слова. — Він стверджує, що боротьба проти тиранії — природне право і навіть священний обов'язок народів…
— Стривай, хто її написав? Тут видрукувано: «Марат». Я такого прізвища не чула.
Жак зніяковів. Сам він майже нічого не чув про автора. Що ж розповісти про нього Бабеті?