Отець Поль теж був не з багатих. Він не нагадував інших сільських священиків, які дерли з своїх парафіян скільки могли: і за весілля, і за хрестини, й за похорон. Здавалося, отцю Полю й на думку не спаде вимагати, щоб селяни попрацювали в його саду, доглянули його птицю. Адже й такі побори вважаються у французькому королівстві законними.
Аж занадто скромно жив отець Поль, і сам, разом зі своєю служницею Крістіною Грійо, підсукавши поли сутани, порався на городі і в саду. А коли паства кликала отця Поля справити ту чи ту требу, він ніколи сам не призначав ціну — кожен давав скільки міг. Отець Поль турбувався не тільки хлібом насущним: в нього була мета в житті — робити людям добро, полегшувати їхні страждання. І тільки одну слабкість знали парафіяни за отцем Полем: він так любив книги, що вони заміняли йому усі життєві радощі — і щедру, вишукану їжу, і сон, і спокій. У книжковій шафі пана Поля стояло стільки книжок, що, либонь, най-можновладніший сеньйор міг би позаздрити. Та ще яких книжок! Тільки дуже вчена людина могла прочитати бодай половину з них.
Кюре бачив, як важко доводиться родині Пежо, тож вирішив допомогти чим може. Грамотному завжди легше вибитися в люди, тому добре б зайнятися навчанням їхнього старшого онука, Жака. Сказано — зроблено. І отець Поль заходився навчати хлопчика. Жа-кові саме виповнилося тоді дев'ять років. Та як швидко почав він складати букви в склади, а склади в слова!
Отець Поль знав, що Жак, як і всі інші онуки Маргарита Пежо, ніколи не наїдається досхочу, і завжди після уроків чимось пригощав хлопчика.
Католицька церква зобов'язує своїх служителів не одружуватися, не заводити сім'ю. А отець Поль ніжно любив дітей, і сина йому замінив племінник Фірмен, якого сестра віддала кюре на виховання. Сільські старожили ще пам'ятали рослого, веселого хлопчика, який спочатку мешкав у дядька, а потім приїздив до нього лише влітку. Додержуючись суворої економії у своєму господарстві, отець Поль щороку посилав сестрі в Париж гроші й вимагав, щоб Фірмена навчали кращі вчителі. Влітку отець Поль мав ні з чим незрівнянне задоволення, коли, перевіряючи успіхи Фірмена, пересвідчувався, що хлопчик здібний і багато, не за віком, знає. Потім… потім Фірменова мати померла, а дядько допомагав йому далі, щоб той здійснив свою мрію — став студентом медичного факультету.
Жак багато чув від отця Поля про його племінника Фірмена Одрі. Кюре говорив про нього, мабуть, з не меншою повагою, ніж про грецьких і римських героїв, яких ставив за взірець своєму учневі.
З Парижа, де він жив, навчаючись на останньому курсі медичного факультету, Фірмен Одрі поїхав мандрувати і зник безвісти. Про незвичайні здібності, волелюбство й справедливість Фірмена кюре міг розповідати годинами і говорив так захоплююче, що його ніколи не набридало слухати.
На стіні скромно обставленого кабінету кюре висів облямований засохлими квітами портрет Фірмена, написаний рукою невідомого і малодосвідченого художника. І хоч фарби покладено ще невміло, а риси обличчя дещо розпливчасті, Жак читав у них те, що не приховалося від очей художника: людина, зображена на портреті, була горда й несхитна духом; незважаючи на це, її обличчя світилося добротою.
Куди б не пересідав Жак у кабінеті кюре, він не міг уникнути погляду цих карих, глибоких очей. Слухаючи розповіді кюре, Жак не раз обіцяв собі в усьому брати приклад з Фірмена. Він знав багато випадків з його життя: ось Фірмен кидається у воду і рятує молоду жінку, яка хотіла втопитися. Довідавшись, що вона самітня і бідує, він турбується про неї, влаштовує її швачкою до відомої кравчині. В університеті Фірмен — улюбленець студентів; одного з них, Малена, вирішують виключити з університету за те, що той погано навчається. Фірмен дізнається про причину: Клод Мален терпить нестатки, на його руках велика родина. Він пропускає лекції лише тому, що для оплати їх найнявся працювати у поштову контору і носить на плечах речі пасажирів. Після важкої фізичної праці наука не йде йому в голову. Фірмен добивається, аби Малену дозволили екзаменуватися серед року, сам готує його до екзамену, і — диво! — Мален блискуче відповідає на всі запитання. Господиня, пані Філіпп, в якої Фірмен квартирує, займаючи кімнатку-комірчину, попадає у вуличну катастрофу: на неї наїхав екіпаж багатія Ленотра, у жінки пошкодження хребта. Самотня, вона лежить без допомоги. Допомога приходить в особі Фірмена Одрі. Він сам накладає їй пов'язку, готує ліки. Адже він закінчує медичний факультет і не сьогодні-завтра буде лікарем. Виходити хвору — це його справа, та хіба можна залишити непокараним винуватця біди Ленотра?