Усі мовчали, дивлячись на отця Поля, а пан Барі від несподіванки закляк на місці.
Мішелеві очі блищали. Він вихопив з рук Барі злощасну квитанцію і подер її.
Барі добре знав, що навколо у селах неспокійно, але такої дружньої відсічі в родині Пежо він не чекав зустріти. Та, мабуть, і справді зараз був не час утискати селян за якусь там дрібницю.
Нічого не відповівши священикові і навіть не насварившись на «зухвалого» хлопчиська, Барі поспіхом залишив сад Пежо.
А вражена Марі впала перед кюре на коліна. Їй хотілося подякувати йому, висловити ті почуття, що стискали їй груди, та вона не знала, як це зробити, слів їй забракло. І замість цього вона пробубоніла звичні з дитинства слова:
— Благословіть нас, святий отче!..
Розділ двадцять п'ятий
ГАРЯЧІ ЛИПНЕВІ ДНІ
Нестерпно, немилосердно пече липневе сонце. Та дужче за сонце пече серце парижан гнів проти короля, бажання покласти край самовладності ненависної королеви.
Ніколи, мабуть, політичні події не були такі стрімкі, як в липні 1789 року.
За королівським наказом звідусіль до Парижа й Версаля стягалися в ці дні війська. Подейкували, що кількість викликаних солдатів сягає двадцяти тисяч. Військові частини, які вже стояли в столиці, були не досить надійні. Їх замінили швейцарськими, німецькими й фламандськими. Командували ними також іноземці. І офіцери, і солдати цих частин не знають почуття любові до Франції. Вони стрілятимуть, у кого їм накажуть. А утримання найманих військ коштує дорого, і лягає воно новим тягарем на плечі народу.
Стурбовані й Національні збори. 8 липня за участю Мірабо вони складають петицію, в якій просять короля відкликати зі столиці війська, насамперед іноземні.
«Ми платимо солдатам за те, щоб вони нас захищали, а не за те, щоб вони руйнували наші домівки».
Ознайомившись з петицією, король відповідає, що прохання депутатів виконати не може. Війська, мовляв, скликані для того, щоб підтримувати лад на вулицях, охороняючи чесних громадян від грабіжників.
Національні збори не задовольнила відповідь короля. 9 липня вони оголошують себе Установчими зборами. Відтепер вони стануть вищим представницьким органом Франції. Вони вироблять конституцію. Це ознаменує початок нової епохи французької історії: влада короля буде обмежена.
У столиці, в провінції, у селах населення страждає від голоду. Торішній недорід, погані види на новий урожай зараз особливо даються взнаки. Хліба мало, він дедалі дорожчає, в ньому щоразу більше домішок. З ночі вистроюються біля булочних довгі черги. Міністр фінансів Неккер удається до надзвичайних заходів — домовляється закупити хліб за кордоном. Але зараз хліба нема, лавки порожні…
А тут, як грім серед ясного неба, 12 липня парижани дізнаються, що король увільнив Неккера, того самого Неккера, на якого, мов на рятівника, спрямовані зараз усі погляди.
Неккер був великий банкір. Знаючи його фінансові можливості, король двічі вдавався до його допомоги у хвилини важкого економічного становища країни, запрошуючи банкіра на посаду міністра фінансів. Неккер вважав за необхідне зменшити витрати двора і тому мав популярність серед народу. Третій стан був йому вдячний за те, що, ставши міністром фінансів 1788 року, Неккер доклав чимало зусиль, щоб король погодився врешті скликати Генеральні штати.
Відставка Неккера турбує всі кола паризького суспільства: фінансисти й ділки вирішують закрити біржу, і це спричиняє ще більшу паніку. Патріоти розуміють, що король шукає привід, щоб розпустити Національні збори.
Звістка про відставку Неккера швидко розповсюдилася по Парижу. Тим часом Неккер за наказом короля вже залишив Париж і мчить по дорозі в Бельгію. Замість нього призначено де Бретейля. Того самого барона де Бретейля, який нещодавно нахвалявся перед Марією-Антуанеттою, що спалить Париж, якщо це буде потрібно.
Усі ці новини ще дужче розпалюють справедливий народний гнів. Він обрушується на ненависні таможні застави. Знищити їх! Стерти з лиця землі!
І дві чи три застави зруйновані вщент.
Якщо сьогодні на майданах і вулицях Парижа багатолюдно, як ніколи, то в Пале-Роялі й зовсім не проштовхнутися.