Найрізноманітніші пропозиції так і сипалися, але генерал-майор паризької міліції де ля Косидьєр рішуче їх відхиляв.
— Друзі! — сказав він. — Бастілія — фортеця, і її можна взяти тільки правильною облогою і штурмом.
Нарешті таки прибули й гармати, захоплені в Будинку інвалідів. Пролунав перший залп. Відразу в серцях штурмуючих відродилася надія; кожен з новим завзяттям взявся до своєї зброї: хто за рушницю, хто за шаблю, хто за пістоля.
Побачивши, що натиск натовпу зростає, інваліди фортечного гарнізону одностайно й рішуче зажадали від де Лоне, щоб він здався.
Де Лоне не був певний в інвалідах з самого початку і запропонував решті гарнізону — швейцарцям розстрілювати за його розпорядженням тих інвалідів, які відмовляються йому підкорятися. Він домовлявся про це з швейцарцями німецькою мовою, розраховуючи, що ніхто не зрозуміє його слів. Швейцарці погодилися. Та серед інвалідів був солдат, який здійснив на своєму віку чимало походів у іноземні країни, отож знав і німецьку мову. Він попередив своїх товаришів про небезпеку, яка їм загрожувала. Проте інваліди не злякалися погроз, а вирішили чинити опір комендантові.
Побачивши, що й у самій фортеці він не має підтримки, де Лоне занепокоївся. Він вірив, що самих куль, якими поливали обложників, не досить, і наказав кидати на штурмуючих ще й каміння. Великий камінь розтрощив зубець нижньої вежі. Осколки, великі й малі, полетіли на землю. Кремезному чоловікові, що стояв поряд з Жаком, осколок поцілив у голову. Той, зойкнувши, повалився на землю. Менший осколок попав Жакові у праву ногу. Від нестерпного болю Жак ледве не знепритомнів і на мить заплющив очі. Шарль кинувся йому на допомогу.
— Зіприся на мене, та міцніше! — І Шарль підтримав Жака, що скорчився від болю.
— Доки можу, йтиму сам! — отямившись, сказав Жак. — Ось подивися на Елі!
Елі справді міг правити за приклад мужності й безстрашності. Обличчя його почорніло від порохового диму, піт лив струмками, з рани на лівому плечі точилася кров. Та він не випускав а рук рушницю і невтомно стріляв.
Інваліди першими вимовили слово: «Капітуляція». Тоді де Лоне з похмурим виглядом повільно піднявся на платформу вежі Свободи. Солдати, гадаючи, що він хоче переконатися, чи вірні їхні донесення про стан справ, чекали його повернення. Та помилилися, комендант мав на думці інше — він на ходу схопив тліючий гніт і попрямував туди, де зберігався порох, щоб висадити в повітря Бастілію. Але біля порохової камери стояв вартовий — солдат Ферран. Він розгадав наміри коменданта і, вирішивши перешкодити йому, заступив вхід.
Даремно де Лоне гримав, вимагав, наказував — Ферран не зрушив з місця. А потім спритно вихопив з рук коменданта гніт, затоптав його і прогнав де Лоне, погрожуючи йому багнетом. Так Ферран урятував не тільки обложників, але й значну частину міста, яка неминуче злетіла б у повітря разом з фортецею.
— Ви хотіли підірвати Бастілію! — гукнув з ненавистю один з інвалідів.
— Так, я вважаю за краще загинути тут, в Бастілії, смертю солдата! — відповів де Лоне.
— Це смерть не солдата, це смерть боягуза й убивці! Адже разом з Бастілією злетіли б у повітря цілі квартали, загинули б десятки тисяч невинних людей!
— І хай гинуть! Принаймні я відомщу цій сволоті!
— Для вас це сволота, а для нас французи! — кричали інваліди, що оточили де Лоне зі всіх боків. — Ми не дамо підірвати фортецю! Ми хочемо здатися…
— Я наказую вам битися до кінця!
— Ми відмовляємося!
— Солдати! — втративши витримку, звернувся де Лоне до швейцарців.
Ті були взялися до зброї, але інваліди з таким грізним виглядом рушили на них, що швейцарці відступили.
Зрозумівши, що все втрачено, де Лоне почав умовляти інвалідів, щоб вони дали йому барилко пороху: якщо йому перешкодили підірвати фортецю, він підірве самого себе.
— Ні! — відповіли інваліди. — Накажіть бити відбій! Здавайтеся повстанцям! Викинемо білий прапор!
— У мене нема білого прапора! — відповів де Лоне.
— Давайте хустку!
Один з інвалідів узяв білу комендантову хустку і, прикріпивши її до рушниці, вибіг на вежу у супроводі барабанщика, який три рази пройшов по стінах фортеці, не перестаючи бити відбій. Тим часом одно з ядер, пущених повстанцями, збило ланцюги другого звідного моста. Міст опустився. Та підхід до нього перепиняли два палаючих вози з соломою. Завіса диму заважала бачити, що відбувається за мостом.
Жак, а за ним кілька чоловік кинулись у полум'я і зіштовхнули палаючі вози у рів. Прохід було звільнено. Жак, Шарль, а за ним й інші кинулися вперед, відчинили ворота й першими вбігли в знаменитий внутрішній двір Бастілії, освітлений кривавою загравою пожежі.