Каретник, поклавши руку на його плече, ласкаво промовив:
— Отямтеся! Опам'ятайтесь! Царство Людовіка П'ятнадцятого давно закінчилося. Мадам де Помпадур померла. А ви вийдете зараз на волю.
Та ці слова не справили на старого ніякого враження. Він сумно хитав головою і раптом так само безтямно тихо засміявся.
«Так ось на що перетворили людину, яка колись мала мужність виступити проти короля і його фаворитки! Ця нещасна істота, цей виходець з того світу — той самий Фірмен, про якого отець Поль говорив з такою повагою, брати приклад з якого я прагнув! Це той Фірмен, якого любила Ежені Лефлер». У Жака по спині мов снігом сипонули. Може, як у чарівній казці ім'я коханої поверне Фірмена до життя? Якби Жак помирав і при ньому вимовили: «Бабета!» — він здолав би смерть! Жак це напевне знав. І, підійшовши впритул до Фірмена, Жак вимовив:
— Ежені Лефлер прийде сюди за вами!
Знову на мить, лише на мить в очах Фірмена промайнула іскра свідомості, промайнула й згасла…
А в цей час інша група переможців звільнила ще двох в'язнів, замкнених у вежі Бертодьєр.
Налякана сторожа, боючись народного гніву, сама віддала ключі від решти камер.
В'язнів, або, вірніше, тих, хто був ще живий, виявилося значно менше, ніж гадали. Троє з них, як і Фірмен, були божевільні. Їх усіх відправили до лікарні. Та скільки людей знайшли смерть за клятими стінами цієї фортеці?! Про це свідчили кості і черепи, знайдені в підземеллях. Чи вдасться колись дізнатися, кому вони належали?! Переможці вже збиралися розходитись, як раптом хтось голосно вимовив:
— Мене звуть Манюель. Я сам був в'язнем Бастілії. І я один з небагатьох, хто всупереч долі вийшов звідси живий і при повному розумі. Мене звільнили зовсім недавно. Я пишаюся честю, що випала на мою долю: разом з вами я штурмував ненависну Бастілію… Я добре знаю всі переходи й закутки фортеці. Там, нагорі, ще є каземати. Вперед, друзі, за мною!
Юрба кинулася за Манюелем, високим чоловіком із поораним зморшками обличчям. Він привів своїх супутників на другий поверх.
— Виламуйте двері! Тут! Тут! — в якомусь дивному хвилюванні вигукував він і пояснив: — За довгий час мого ув'язнення, якому я не бачив кінця, я видряпав на спинці стільця прокляття Бастілії. Я писав без будь-якої надії на те, що воно збудеться, але ви здійснили сьогодні мої прагнення. А зараз тут, мабуть, мучиться якийсь інший бідолаха. Визволимо ж його!
Коли переможці разом з Манюелем виламали двері, вони побачили, що камера порожня.
— Нікого нема! — розчаровано вимовив Манюель.
Потім він кинувся до стільця, схопив його і повернув спинкою.
— Дивіться! Слухайте! — І він почав вголос читати надряпаний чимось гострим, вицвілий, нерозбірливий напис: — «Бастілія! Тут заковують в ланцюги розум, думки, бажання, волю… Тут люди приречені на повільне вмирання. То хай же народ знищить твої каземати! І якщо самого Парижа буде не досить, щоб роздушити твою зарозумілу твердиню, хай повстане вся Франція! Хай на тебе впадуть твої стіни й пекло розверзнеться під тобою! О, якби я міг побачити твої гармати, перетворені на попіл і порох, зустріти останній подих твого останнього коменданта, о, тоді б я ладен був умерти від щастя!»
Усім хотілося обняти Манюеля, потиснути йому руки.
— Смерть комендантові! — такий був одностайний вирок народу.
Люди, які оволоділи Бастілією, ще не знали про смерть коменданта, але їхні слова були вироком не тільки де Лоне. В них звучала погроза усім тим, з чиєї волі була споруджена Бастілія та інші такі самі страшні тюрми.
Тим часом народ не розходився з майдану Бастілії, вимагаючи негайно зруйнувати фортецю.
— Так, так, геть ці грубі стіни, ці вежі, ці страшні каземати! Ми взяли Бастілію, але цього не досить! Знищимо її дощенту. І хай земля, на якій вона стояла, буде очищена іншим пам'ятником, зведеним на честь народної перемоги і торжества свободи. Національні збори діють у Версалі, вони обговорюють зараз нові закони. Зруйнована Бастілія теж заговорить, і її голос почують у всьому світі!
Ні слова мовив Дантон, один з найулюбленіших ораторів Пале-Рояля. Його відразу оточили з усіх боків.
— Одначе, друзі, ми зробимо це не сьогодні, — вів далі він. — Про зруйнування Бастілії буде видано спеціальний декрет.
Не зважаючи на слова Дантона, до якого усі прислухалися з повагою, люди довго юрмилися на майдані, де скорена Бастілія ще не була стерта з лиця землі. Цієї вікопомної ночі ніхто в Парижі не стулив очей.