У ратуші теж не спали. Під радісні вигуки до зали ратуші народ уніс на руках гвардійця Елі, що став сьогодні героєм дня і був увінчаний лавровим вінком. Про його мужню поведінку говорили всі. Даремно намагався Елі відхилити від себе почесті, марно запевняв, що діяв, як і всі, підкоряючись бажанню бачити Францію щасливою, а Париж — звільненим від привиду Бастілії. Натовп силоміць поставив його на стіл, аби усі мали змогу його бачити. Скуйовджене волосся, розпашіле обличчя, подертий одяг, рушниця в правій руці, закривавлена пов'язка на плечі — усе надавало йому войовничого вигляду.
У лівій руці Елі тримав в'язку ключів від Бастілії. Разом з іншим трофеєм — збитим з вежі Бастілії прапором — їх урочисто вручили виборним. Піднесли їм і взятий у коменданта статут Бастілії, а потім склали до ніг обранців народу срібло, посуд, золотий годинник з діамантами, що належали комендантові. Один з тюремників, що йшов за натовпом, приніс гроші — п'ять тисяч ліврів, які йому вранці віддав на збереження комендант. Ніхто й гадки не мав бодай торкнутися особистих речей коменданта — вся зала була заставлена цінними предметами: свідченням безкорисливості переможців.
Так закінчився в Парижі історичний день 14 липня 1789 року.
У Версалі довідалися про взяття Бастілії лише опівночі.
Король мав усі підстави бути незадоволеним днем 14 липня. Його полювання того дня було таке невдале, що зі злості він записав у своєму мисливському журналі навпроти цієї дати: «Нічого!»
Коли ж новина: «Бастілію взято!» — дійшла до його вух, він вигукнув:
— Та це бунт!
— Ні, государю, — відповів йому герцог де Ліанкур, що доповідав про подію, — це не бунт, а революція!
Розділ тридцятий
ЩО СКАЗАЛА БАБЕТА?
Нога у Жака розпухла, і пухлина на місці удару більшала щогодини. Викликаний Франсуазою лікар зробив йому перев'язку, наклав якусь мазь, і Жакові полегшало.
Коли Жак повернувся додому після взяття Бастілії, сестри зустріли його як героя. І навіть тітка Франсуаза зметикувала, що у ці смутні часи мати вдома «свого» покорителя Бастілії не так уже й погано. Поклавши руку на серце, вона не могла б сказати, на чийому вона боці і чи згодна з тим, що вбили де Лоне — коменданта, якого на цю посаду призначив сам король. В той же час, як і майже усі мешканці їхнього кварталу, вона була рада, що перед її очима більше не стовбичитиме грізним привидом фортеця.
Сестри майже не полишали Жака, якому лікар рекомендував посидіти днів два-три вдома. Дівчата були сповнені співчуття до потерпілого і наввипередки розпитували його, як вбили де Лоне, як Жака було поранено, невже він і справді разом з Шарлем брав участь у зруйнуванні фортеці? Про все хотілось їм дізнатися. І Жак, хоч який був скупий на слова, коли справа торкалася його особистої поведінки під час штурму, не шкодував фарб, коли розповідав про мужність Шарля і його стійкість.
Незважаючи на несподівано ласкаву зустріч вдома й турботи про нього усіх трьох сестер, Жакові було не по собі. Минуло вже кілька днів, а йому ніяк не щастило залишитися наодинці з Бабетою і поговорити з нею відверто. До того ж після всього, що він бачив там, на майдані Бастілії, затишна квартира тітки Франсуази, де все сяяло чистотою, заклопотані домашніми справами дівчата, купка книжок, яку він залишив нерозібраною в їдальні і яка ніби чекала на його повернення, — все говорило про нічим не порушене мирне життя. Невже усе лишилося таким, як було? І буря, що промчала над Бастілією, не торкнулася ні цього дому, ні інших? Адже сьогодні все має бути несхожим на те, що було вчора, а завтра — на те, що було сьогодні. І ця вулиця, і будинок, і квартира, і люди, які живуть у ній..
Якось увечері, коли Жак сидів біля вікна їдальні, йому пощастило нарешті залишитися з Бабетою наодинці. Віолета чомусь вирішила, що Жака треба напоїти липовим чаєм, і пішла на кухню. Але розмова, якої так чекав Жак, якось не клеїлася.
Йому найдужче хотілося цієї миті довідатися, хто була та дівчина з глечиком холодної води. Коли б це й справді була Бабета! І, ніби вгадавши його думки, Бабета несміливо сказала:
— Матуся не випускала нас з дому всі ці дні. Вони тяглися без тебе так довго. Та все ж таки одного разу я вибігла і…
— Це була ти, Бабето, з глечиком? — перебив її Жак.
Дівчина усміхалася, щаслива, що він угадав. Вона хотіла щось відповісти, та не встигла: Віолета внесла чашку липового чаю, від якої йшла запашна пара.
«Люба! Люба!» — подумав Жак, та не про ту, що так дбайливо напувала його зараз чаєм, а про ту, яка на вулиці напувала водою руйнівників Бастілії.