— Євгеніє Михайлівно, я дуже боюся, що справді підведу вас! Мені краще вже піти до іншого місця. Можливо, що мене вислідили і до вас може завітати поліція. Це буде для вас велика неприємність.
— Не турбуйтесь, Стефане Борисовичу, ми вас визволимо, поручник Голуб'ятніков має там якісь зв'язки. А для мене в цьому нічого небезпечного нема, лише... — не договорила Жанна.
— Лише що? — спитав Бойко.
— Лише, — Жанна рішуче хитнула головою. — шкода вас!.. Слухайте, Муславський! Юріє Семеновичу! — звернулася вона відразу до Муславського й двічі покликала його, бо він захопився розмовою з якоюсь панночкою. — Що в опері в неділю?..
— У неділю?.. Зараз пригадаю. Треба витрусити нафталін з голови! — відгукнувся цілою тирадою Муславський. — Здається, «Князь Ігор».
— У неділю в опері «Винова краля»! — відповіла за нього панночка.
— Ну звичайно «Винова краля», я ж казав, коли не Ігор, то краля! Мені, між іншим, теж в карти не везе, завжди заважають кралі!..
— Це я випадково згадала про оперу. Дуже люблю «Винову кралю»! — заговорила Жанна до Бойка. — Чайковський такий меланхолійний!
— В цій речі він більше божевільний! — відповів Бойко. — Його Герман енерґійний до божевілля. Такий тип дуже подобається мені. Він упертий і непохитно йде до мети. Це сильний герой, майже авантурник. Але він до того ще й романтик.
Вони говорили тепер про оперу, висловлюючи свої погляди, погоджуючись один з одним. Наче бажаючи зробити цим один одному приємність, наче викриваючи цим спільні риси й спільні симпатії, що можуть зблизити їх.
Поручник Голуб'ятніков сидів проти них у фотелі під другою стіною й уперто дивився на Жанну. Він роздратовано смикав свої біляві вусики й ні з ким не розмовляв. Його з'їдали ревнощі, як іржа роз'їдає залізо. Він бачив, що Жанна захопилася Бойком, і відчував, що це не менший суперник за Муславського. Голуб'ятніков уже кілька років був закоханий в Жанну, але не знаходив у неї відгуку. Він при кожній нагоді настирливо говорив їй про це, але одержував лише на відповідь звичайне жіноче кокетство й часом неприховане знущання. Це лише розпалювало його почуття й він задля Жанни зробив би все, що міг. Кожний чоловік, що користувався в Жанні хоч крихтою симпатії, або діставав од неї посмішку, негайно ставав лютим особистим ворогом Голуб'ятнікова. Тепер Голуб'ятніков з ненавистю поглядав на Бойка й дивувався, що могла, мовляв, знайти Жанна цікавого в цьому студенті.
Голуб'ятнікова дратували сумніви. Він мав їхати на фронт і лишав Жанну тут, серед цих студентів. Вони заговорять її й вона забуде про нього. Коли б він міг, він забрав би Жанну з собою або ізолював би її від усіх чоловіків, або раз назавжди розправився б з цими студентами. Але нічого зробити він не може й ревнощі гризуть його, раптова злість душить і пече, кохання, як міцний спирт, затуманює мозок і він, поручник Голуб'ятніков, офіцер, що може для своєї чести зробити все, безпорадний і безсильний тут коло цієї примхливої дівчини.
— Мені з усіх опер найбільше подобається «Винова краля»! — говорить Жанна. — А вам, Сергію Григоровичу? — втягує вона в розмову Голуб'ятнікова, помітивши, що той сидить зовсім самотньо й, не чекаючи від нього відповіді, продовжує. — В цій опері дуже добре сполучилися дія, цікавий сюжет і прекрасна музика. В інших операх здебільшого з клясичною музикою зв'язаний дуже скучний, млявий сюжет і це засушує їх. Там нема на що дивитись, там можна лише слухати!
— Мені дуже подобається сцена у старої графині! — говорить Бойко. — Мабуть, я вже старію, але вони мені такі зрозумілі! Я починаю думати тоді про трагедію людини, що так рано вмирає і не може прожити хоча б до трьохсот літ!
— Чого захотів! — сміється Жанна. — Ні, ця сценка скучна, мені подобається більше сценка коло Зимової канавки. Знаєте? Коло Ермітажу. Там справжня трагедія. Ваш улюблений герой божеволіє й задля химерних карт кидає прекрасну дівчину. На мою думку, Герман трохи необачний, — сміється знову Жанна, — він би міг це сполучити, але він мені до вподоби.
— Герман не офіцер! — втручається в розмову Голуб'ятніков. — Він пройдисвіт. Офіцер не дозволить собі кинути дівчину на вулиці вночі. Е... Це офіцер, який втратив свою честь!
— Ви б цього не зробили, Сергію Григоровичу, правда? — питає Жанна,
— Ніколи!..
— Значить, ви не герой!.. Герої завжди все роблять інакше, ніж усі інші люди, через це вони й герої!
— Це невірно! Кожна людина герой. Вона завжди робить геройські вчинки. Покохати вас і не мати взаємности — це теж геройство! — жартуючи, відповідає Бойко, помітивши і зрозумівши взаємини між Голуб'ятніковим та Жанною.