— Це яканебудь екзотична гра? — спитав Льоня Криницький.
— Я думаю, що вона більше еротична, ніж екзотична! — відповів Муславський.
— О, це дуже цікаво! — заговорили заінтриговані панночки.
— Для цієї гри потрібний папір і олівці! — продовжував Муславський. — Євгеніє Михайлівно, потурбуйтесь, будь ласка. Так! Кожний бере по шматочку паперу і відповідає на кілька загальних для всіх запитань, але не читаючи, що написав попередній учасник у грі. Отже, прошу панове!
Муславський дав кілька загальних для всіх запитань і гості, сміючись, стали відповідати на ці запитання. Бойко, відповівши на перше запитання, написав Жанні цидульку й непомітно передав їй.
«Жанно! Дозвольте й мені тепер так називати Вас. Я бачу, що Вам подобаються військові, а я військовим ніколи, нізащо не буду. Яка прикрість!»
Жанна на це відповіла теж цидулькою.
«Будь ласка. Мені дуже приємно. А коли б я Вас попросила, Ви пішли б? Голуб'ятніков дуже марудний!»
Бойко на це відповів.
«Знаючи мої переконання, Ви б ніколи не попросили мене про це. І хоч Ви прекрасні, Жанно, але я відмовив би Вам».
«Стефане Борисовичу, я дуже рада, що познайомилась з Вами, але Вам не вистачає відваги... І Ви зовсім не вмієте говорити компліментів. Ви б мусили сказати. — Так. Задля Вас я зроблю все на світі, і т. д.»
Бойко написав ще одну цидульку.
«Коли б я Вас зустрів в іншому місці й Ви вимагали б у мене щось інше... Я заплутався б, як гребінець у Вашому волоссі, і розтанув би під Вашим поглядом, як тане місяць у синяві часу».
Але ця цидулька лишилась без відповіді.
Тим часом гості виготували цілу серію анкет, що були приблизно такі, як ця, але кожна мала свої варіяції.
Зап. Як звуть її?..
Від. Жанна.
Зап. Як звуть його?
Від. Муславський, Юрій Семенович
Зап. Де вони зустрілись?
Від. На горищі.
Зап. Чому?
Від. Так собі. А між іншим, він негайно від'їжджає на фронт.
Зап. Що вони робили?
Від. Кусались.
Зап. Що сказав він?..
Від. Ах, як приємно!..
Зап. Що сказала вона?..
Від. Не пустуй!..
Зап. Що було потім?..
Від. Він купив їй шовкові панчохи.
Зап. Що сказав двірник?
Від. Ну й публіка!..
Кожний гість прочитував таку анкету, складену колективно, і масні смішки по кутках зустрічали найбільш несподівані та незугарні відповіді.
Під час цього, коли гості були захоплені грою, до Жанни підійшла покоївка й тихо шепнула їй:
— Там прийшов пристав!
Жанна зблідла і подивилась на Бойка. Він, нічого не гадаючи, спокійно щось писав на шматочку паперу.
— Хай почекає! — сказала Жанна.
Вона підійшла до Голуб'ятнікова й відкликала його від гостей.
— Сергію Григоровичу. У мене велика неприємність, — почала вона, — прийшов якийсь пристав і хоче заарештувати одного з моїх гостей. Це таке хамство! Жахливе хамство!.. Зробіть щонебудь. Ви ж військовий! — і вона нагородила Голуб'ятнікова таким привабливим поглядом, що він утонув у ньому, як може втонути пес в ополонці.
— Я зараз усе влаштую! — відповів Голуб'ятніков. — Не турбуйтесь, будь ласка! — і він вийшов до передпокою.
Жанна повернулася до гостей і знову сіла коло Бойка. Бойко помітив, що вона схвильована й допіру вирядила кудись Голуб'ятнікова. Це спочатку здалось йому дивним, а потім хвилювання Жанни непомітно передалось до нього. Раптом він здогадався, що це могли прийти по його душу, але гості Жанни спокійно грали в цю безглузду гру, що лише дозволяла прогаяти час без усяких наслідків. У повітрі не відчувалося ніякого скандалу й ніякого занепокоєння, що бувають у таких випадках, як завітання поліції.
Це вплинуло на Бойка і трохи заспокоїло його, але настирлива думка про поліцію глибоко копирсалась йому під серцем.
— Це прийшли по мене? — тихо запитав Бойко.
І він бачив, як Жанна сильно зблідла. Її очі поширшали й у її погляді, як цирковий актор, зробив свій карколомний стрибок переляк. Жанна наче злякалася цього питання. Вона прихилилась до Бойка і взяла його за руку.
— Ні! Ні!.. Не турбуйтесь!.. Сидіть спокійно, Стефане Борисовичу!.. Вам нічого не загрожує.
Відчувши справжню небезпеку в цих словах Жанни, Бойко разом з цим відчув у своїх руках ЇЇ теплу долоню й ця долоня так вплинула на нього, що йому байдуже стало до всякої небезпеки, аби теплінь цієї долоні зогрівала й надалі його напружені почуття.
Пристав був розчарований, коли до нього в коритар вийшов Голуб'ятніков. Пристав його знав, бо Голуб'ятніков мав справи з жандарським управлінням і поліцією. Пристав увічливо привітався, але Голуб'ятніков не звернув на це уваги.