Лише господарка дому Євгенія Михайлівна або для всіх цих присутніх просто Жанна метушилася, бігаючи нечутними кроками по кімнатах, влаштовуючи все для великої містерії, що незабаром мала відбутися тут. Її кучеряве руде волосся поблискувало червоною міддю в тьмяному світлі абажурів. Легка сукня її чіпляла за уніформи розгублених гімназистів, заливаючи їх окультними пахощами індійських квітів, і тоді їхні обличчя червоніли від крови, що приливала до їхнього теософського, але молодого мозку. Жанна готувала за допомогою покоївок круглий столик на трьох ніжках, що за ними мало відбуватися засідання «Священного Лотоса».
В передпокої стояв на варті один з гімназистів і приймав гостей. Щоб була цілковита романтика містики й таємничости, як у справжніх масонів, вартовий гімназист питав пароль і тоді вже допомагав роздягнутися новому гостеві. Сміх і весела розмова, що тривала в передпокої, коли приходив новий гість, змінялася на тиху розмову в кімнатах і тоді вартовий гімназист-сьомиклясник першої імператорської гімназії роздратовано гриз нігті й проклинав долю, що обрала його на це почесне місце вартового.
Ще не всі були в зборі. Товариство чекало ще кількох гостей, що чомусь запізнювались.
Збиваючи грудками сніг, баский кінь швидко підкотив до професорового будинку сани, вкриті медвежою шкурою. З саней вилізла поважна бородата постать в шубі й пішла до будинку. Вартовий гімназист чув важкі кроки по сходах, а потім в передпокої задеренчав дзвоник. Гімназист скочив із стільця, на якому сидів, швиденько пригладив на голові волосся, обсмикнув уніформу й відчинив двері.
Перед ним стояла кремезна поважна постать у теплій шубі, в окулярах, з бородою, що в ній шматочками льоду заморозився подих. Гімназист трохи розчаровано відступив на крок і суворо промовив:
— Змія!..
Людина в шубі очманіло подивилась на нього, потім, не заходячи до передпокою, зняла окуляри, протерла їх і знову одягла.
Гімназист загородив своїм тілом прохід і ще суворіше промовив:
— Змія!
— Глупость! Глупость ви говорите, молодий чоловік! — промовила басом постать у шубі й зробила рух, щоб пройти до передпокою.
— Ви мусите сказати пароль! — стурбовано заговорив гімназист, все ще не пускаючи гостя до передпокою.
Людина в шубі безпорадно розвела руками, не знаючи, що їй робити. В цей час до передпокою забігла Жанна, зацікавлена новим гостем.
— В чому справа, Льоню? — запитала Жанна, дивлячись на безпорадні постаті гімназиста й гостя.
— Цей добродій не хоче назвати пароля! — ображено промовив гімназист
— Ха-ха-ха! Який ви чудак, Льоню! — розсміялась Жанна. — Це ж мій тато! Пропустіть його. Це мій хороший тато!.. — Почала вона ластитись до людини в шубі, що тепер вже зайшла до передпокою.
Жанна сміялась і щебетала, поки професор роздягав шубу, а гімназист з винуватим виглядом розгублено ламав пальці.
— У нас сьогодні збори, татусю! — пояснювала Жанна. — Льоня Криницький сьогодні вартує. Ха-ха! Правда він дбайливо охороняє товариство «Священного Лотоса». Він навіть не хтів пропустити тебе... Як це прекрасно! Познайомтесь, це мій тато професор Барк, а це Льоня Криницький... Ти, мабуть, їв цукерки Криницьких, у них своя цукеркова фабрика.
Професор щось задоволено промимрив і сунув два пальці розгубленому вкрай гімназистові. Потім він з дочкою пройшов в протилежний бік приміщення до свого кабінету.
За хвилину Жанна з веселим сміхом вибігла назад, вона, заспокоюючи, попестила рукою зашаріле обличчя гімназиста й побігла до гостей.
— Ви лише уявіть собі! — весело кричала вона до гостей. — Льоня Криницький, так дбайливо виконує свої обов'язки, що навіть не хтів пропустити мого батька. Ха-ха-ха! Його треба підвищити на один духовний ступінь. Він заслуговує на це. Панове, почекайте ще кілька хвилин і ми почнемо!..
В передпокої знову задеренчав дзвоник. Вартовий гімназист одчинив двері й побачив перед собою трохи притрушену снігом постать студента.
— Змія! — сердито промовив гімназист.
— Мудрість! — трошки насмішкувато відповів студент. — Мудрість, мій любий. Вона іноді нікому не заваджає, її легше іноді носити за значок вашої гімназії. Так то, шановний колего!