— Ви дуже добродійні, пане студенте, але залишіть свої поради при собі! Вони вам згодяться в ваших лекціях з філології! — обурено промовив Голуб'ятніков.
Жанна схилилася до Голуб'ятнікова і заспокоюючи попестила його руку.
— Фі!.. Сергію Григоровичу, не сваріться! Амулети безперечно мають силу, коли лише вірити в них. Ви, мабуть, читали книгу Пап'юса «Окультизм», от в ній дуже багато говориться про різні такі речі, що мають чудодійну силу. Це автор, якому безперечно можна вірити! Цей професор користується з великої уваги навіть при імператорському дворі.
— Я вже казав, що найкращий амулет для мене — це буде ваше ім'я! Воно спонукатиме мене на геройські вчинки.
— О, пресвята Євгеніє, захиснице наших душ! — зідхнув Муславський.
— Я дійсно хтіла би бути святою Євгенією, щоб іти спереду солдат, коли вони йдуть в атаку!.. Чому жінки не б'ються на війні, як чоловіки? Колись були відважні амазонки, що билися не гірше найкращих вояків. Я відчуваю в собі силу, як будь-яка з цих амазонок. Ви думаєте, що жінка не може бути така ж хоробра, як і чоловік?..
— Вона може бути відважніша за славнозвісного героя Кузьму Крючкова. Той може нанизати на списа одразу трьох прусаків, а гарна жінка може одним своїм поглядом вбити принаймні десятьох... Я перший віддався б до вас у полон, Жанно, коли б ви пішли війною проти мене! — зауважив Муславський.
— Це справді може статися, Юрію Семеновичу, коли ви не залишите своїх дотепів. В чому справа Льоню? — звернулася вона до Криницького, що допіру підійшов до них і не наважувався щось сказати.
— Там прийшов ще один адепт! — насмішкувато промовив Криницький, не зважуючись говорити далі.
— Так запросіть його сюди?..
— Це візник... і..
— Візник?..
— Він приніс якогось паршивого кота й питає пана поручника!..
Всі запитливо подивилися на Голуб'ятнікова, поглядами вимагаючи від нього пояснень.
— А... о... це ціла історія... заберіть у нього кота й дайте йому по шиї. Е... дайте йому оце!.. — офіцер витяг гаманця й дав Криницькому три карбованці.
Жанна й Муславський мовчки дивились на Голуб'ятнікова, поки знову не з'явився Криницький з величезним білим котом у руках. Кіт був здоровенний, але брудний і худий неймовірно. З нього з усіх боків випиналися кістки й він сильно нагадував славнозвісну Росинанту, — кобилу хороброго лицаря Дон-Кіхота. Голуб'ятніков обережно забрав кота в Криницького і став його пестити, кіт довірливо потерся об його уніформу й замуркотів.
— Це кіт чи кішка? — запитав у Голуб'ятнікова Муславський. — Вона виявляє до вас найщирішу симпатію.
— Я дуже люблю тварин, — почав Голуб'ятніков, — цю нещасну істоту ми трохи не роздушили, коли я їхав до вас. Уявіть собі, сидить цей кіт серед дороги на снігу й жалібно нявкає... Навколо цілі замети снігу, мороз, а він один серед дороги... Я спинив візника й покликав кота до себе. Він напрочуд не побоявся і підійшов, тоді я взяв його до себе в сани і ми разом приїхали до вас. Я хтів... а... але я його лишив у візника і сказав йому, що коли цей кіт пропаде, то я з нього здеру шкуру й викину на мороз, щоб він пам'ятав, як слід поводитися з котами.
— Як його звати? — запитала Жанна.
— Він покищо безіменний, але ми можемо його охрестити... О... — цебто дати йому назву!
— Оголошую конкурс на краще ім'я цьому котові! — заявив Муславський. — Пропоную дати йому назву Лотос, в честь нашого товариства. Хоч він і брудний тепер, але він, здається, мусить бути білий.
— Що ви, — сказала одна з гімназисток, — ви назвіть його Муркою! У нас теж є кіт і його звуть Ґастоном, мені страшенно не подобається це ім'я, але на інше він не йде.
— Дуже гарне ім'я Васька! — сказав хтось із присутніх.
Кіт блиснув очима й подивився на Жанну, ніби розуміючи, що про нього мова.
— Дивіться, дивіться! — скрикнула гімназистка, — як у нього демонічно поблискують очі! Це не простий кіт!
— Може це демон? — сказав Криницький. — Тепер вечір... Така погода...
Ці слова Криницького справили на присутніх гнітюче вражіння. Вони всі раптом згадали, чого вони сюди зібрались і притихли. Мовчання на хвилину звисло в кімнаті.
— Його ім'я буде — Агасфер! — сказала Жанна. — Я дуже люблю демонічні назви.
— Кис-кис, Агасфер! — покликав Муславський.
Кіт зіскочив з колін Голуб'ятнікова й кинувся чогось у дальній куток кімнати, можливо, що там була миша.