Коли Янгол раптово посерйознішав, Василь Анатолійович полегшено зітхнув. Нестерпне бажання тихесенько вийти за двері й тікати якнайдалі від цього психа потроху зникало. Не те щоби зовсім зникало - відходило на другий план.
Або я вже з’їжджаю з глузду, подумав він, або в цьому сміхові й справді щось є. Треба буде ще разок його насмішити й записати на диктофон.
Янгол уважно подивився на нього.
- Ви не зрозумієте мене. Ваші рамки занадто застарілі. Пробачте, якщо образив вас цим реготом, та ви й справді дуже незвичайно виглядали тієї митті.
Ні, хлопче, образив ти мене не реготом, а своїм огидливим «ви». Реготом ти мене тільки злякав. Цікаво виглядав? Я тобі зроблю «цікаво»! Свиня ти, а не Янгол.
- Янголе, - раптом на думку прийшло запитання, і злість якось зібгалася, всохла, вивітрилася, - а Бог…е-е… ця твоя сила, що створила Всесвіт, - це якась космічна сила?
- Космічна? - у очах знову майнула посмішка. - Знаєте, лікарю, як перекладається слово «космос»?
Лікар не знав.
- Прикраса. - Янгол клацнув нігтем по срібній сережці. - Всього лише прикраса.
Інка (4)
Хто такі друзі? Й чи варто засмучуватися з того приводу, що їх немає? Надто ж зважаючи на той факт, що сам їх не визнаєш?
Інка вже давно помітила: варто було їй ковтнути спиртного, як характер думок переходив на інший, особистий рівень. Це їй не подобалося, та якась егоїстична частина її вперто тягнула своє… А, може, їй просто траплялися погані друзі? Не такі, як треба?
І що ж у них поганого? Все це веселі, цікаві чимось, небайдужі до тебе створіння. Дворова подруга, пацанка Елка - чим не бойовий товариш? Хімік - досить розумний хлопець, не стільки, правда, розумний, скільки напханий знаннями, та хіба погано мати під рукою ходячу енциклопедію? (Ага! Ось що тобі, виявляється потрібно, Інночко. Не людина - енциклопедія. І Елка потрібна була, коли в неї самої проблем було поменше, коли вона більше мовчала і вислуховувала твою маячню. А тепер, коли почала верзти свою, то вже вона й ні до чого.)
У класі друзів шукати й не варто. Дружбою тут і не пахне, всі вони надто вже малі й колективізовані. Будь-яке суспільство, будь-який колектив будується на брехні, підлабузництві, силі одних і слабкості інших. До чого ж тут дружба? Оці сьогоднішні, так звані неформали… Та ці взагалі були непотрібні. Мабуть, вони найбільше відповідають значенню слова «друзі»: друзі повинні бути ні до чого. Чому повинні? Кому повинні? Для чого повинні? Ні для чого, ніби знову хтось (милий, рідний) повторив по складах у голові, непотрібні вони тобі…
Свою шизофренію Інка сприйняла спокійно. Та й чому шизофренію? Вона знала достатньо слів і моделей. Наприклад, «припустимо». Припустимо, завівся у голові такий собі хтось. Навіть, не «такий собі», а певний. Припустимо, є певний хтось у голові…
- Інко!
Ну знову він! Тролейбус їхав додому. Тварючка сиділа поруч. Проводжала маленьку дівчинку додому, щоб її не дай Боже, ніхто не скривдив. І знову відривала від роздумів, і цим кривдила найдужче. Була в неї така звичка: відривати. Не лише у неї - у всього світу останнім часом з’явилася ця звичка. І постійно - у той момент, коли майже вхопила думку. У думок - слизькі хвости, за них важко хапатися, але можна, і ухопити, і втримати можна. Коли ніхто не відволікає. І от тепер вона знову… До біса таке кохання! Декілька хвилин утіхи по декілька, а то й по одному разу на тиждень, зате скільки нервів! Скільки втрачених, загублених думок, майже додуманих… Майже.
І якщо цілий світ - це неминуче зло, то тварючка може бути поруч, а може й не бути. Її можна просто вигнати… А чи можна, Інко? Та навряд. Називай це хоч пристрастю, хоч коханням, хоч звичкою, та навряд…
- Інко, - знов озвався він, жартома поскуб за вушко.
Вона вдарила його по руці, сердито спитала:
- Що?
- Ти нічого не хочеш мені розказати?
Так, стоп. Ось тут стоп. Це вона повинна була спитати. Одразу ж, при зустрічі. Гей, хто ставив цю п’єсу? Ви дали акторові не ті слова. Хіба це її Елка бачила з якоюсь відмороженою топ-моделлю?
- А ти? - пішла у наступ вона.
Поруч із ним вона явно опускалася, ой, як опускалася! Просто провалювалася кудись униз, на порядки нижче, ніж була, на землю грішну, до тварючок і комашок, що її оточували. У приємну сіру масу, тепленьку, рідненьку багнюку. Просто свиня якась, а не людина.