- Інко…
А! Тварючко, тепер і ти прийшла. А ми не чекали, а ви приперлися… Голова болить, нудить, у щілини повзе сірий туман, і так хочеться ще щось цікаве почути у ньому. Чи побачити. Хоча б і Богдана.
- Інко!
Чого тобі треба, істото? Мені зараз не до тваринництва.
- Що?
- Як ти, сонечко?
Вона аж посміхнулася. А що, неясно?
- …Увага, діти! Інко, дивися на дошку! - Інка поринула у сірий туман. Це звідти її покликав знайомий голос. Богдан. Ага, він уже зліз зі свині й висів тепер серед імли у позі лотоса, для чогось надівши на носа кумедні окуляри. На дошці, що висіла в нього за плечем, крейдою було намальовано якусь карту-схему зі стрілочками.
- Це - поверхня, Інко, - він почав тицяти пальцем у дошку, - це - ти, а це - твої друзі. До точки прикладено силу. Куди ти рухаєшся?
- Угору, - крізь сміх відповіла вона. Богдан був такий кумедний у ролі вчителя. Вона розуміла, що це він так жартує. Й окуляри йому не потрібні. Отак жартома він намагався пояснити щось серйозне. Щоб їй не було сумно.
- А друзі куди?
- Униз. А он там кудись убік, - вона теж показала пальцем.
- Що виходить?
- Лебідь, щука і рак.
- Вірно. Бачиш, яку силу прикладено? Та чи здійснює оця точка (Інка) рух?
- Ні.
- Молодець! - зрадів він. - Вірно! П’ять!
- … Вона знепритомніла, - розгублено казала комусь тварючка, - я не знав…
- Нічого-нічого, юначе, - це лікар, той, що питав, якого кольору його очі, - вона вже приходить до тями.
- Як ти? - повторила тварючка. Інка посміхнулася й сказала:
- Іди геть.
- Що? - тварючка дуже здивувалася.
Іди геть, у мене тепер Богдан є. А ти тягнеш мене донизу. А ще ти обдурюєш мене. А ще ти не розумієш, що таке кохання. Ти навіть не розумієш, що таке розуміння… Віддати швартові, весело скомандував Богдан десь поруч. Так, Богдане, я згодна. Часом потрібно рубати кінці.
- Іди до своєї топ-моделі, коханий, - з тією ж сяйливою посмішкою пояснила вона.
- Інко… - він зовсім розгубився, зробився винуватий і нещасний. Ну, просто побитий цуцик. Жулька. Жульками в Інки називалися всі дворові цуцики, які й до коліна не дістають, зате дуже голосно дзявонять. - Інко… Ти що… через мене…
І тут вона зареготалася. Кинулася під машину?! Ідіот! Авжеж, через тебе, немає мені більше чого робити. Ну, які ж ці тварючки часом кумедні! Сміх вийшов правильний, такий, як і треба було в цей момент, - дуже образливий, їдкий, холодний. Тварючка помовчала. Тиша. Кроки. Грюкання дверей. Все, пішов.
Туди йому й дорога, Інко.
Дякую, Богдане, посміхнулася вона подумки, ти єдиний, хто мене розуміє.
Янгол(5)
Навіщо твоя сила, назвімо її Богом, створила Всесвіт? - спитав Василь Анатолійович. Після вчорашньої пиятики з Борисом було ох як зле… Він здався на милість Янгола. Сил сперечатися не було, і лікар лише слухав. Часом ставив запитання, але з теми не з’їжджав. Янгол крокував палатою, туди-сюди, туди-сюди. Здається, вночі він не спав, був дуже схвильований, ніби чекав на щось. Швидко посміхнувся.
- І завжди так. Таке запитання ставить кожна людина в кожному зі створених Ним світів. Хоч раз у житті та спитає: навіщо? А дехто й усе життя питає. Марна справа.
- Він створив не лише цей Всесвіт?
Янгол знову швидко посміхнувся. Сьогодні він посміхався набагато частіше, рухався швидше, і постійно щось виблискувало в очах.
- Світ, - поправив він. - Ви знову плутаєте поняття. Чому ви вважаєте, що він зупиниться на одному? Якщо є можливість творити, сила творитиме, поки не вичерпається. Якщо ж сила невичерпна… Вам це важко уявити…
- Нескінчена кількість світів?
- Щось на манір. Але таких світів, що трохи переходять один в інший, пов’язані самим творцем…
- Як переходять? - лікар спробував уявити цю картину. Виходило не дуже.
- Отак, - Янгол намалював пальцем у повітрі коло. Просто коло. І вкотре посміхнувся. Знову знущається? Та голова боліла так, що зараз Василеві Анатолійовичу було все одно.
- У вигляді кола? - спитав він.
- Уявіть, що коло - це всесвіт. А на нього нанизано світи, перший переходить у другий, другий - у третій, і так до нескінченності.
- Але ж… Якщо перший світ перебуває у певній точці, то, пройшовши коло повністю, ми повернемося до нього.
- У тому й справа, що ні. - Янгол аж горів. - У цьому колі світи не повторюються.
- Тоді чи не краще буде зобразити твій Всесвіт спіраллю?
- Спіраль не є нескінченною.
- А якщо її замкнути…