- Інночко, - сказала мама, - пам’ятаю, коли мені було п’ятнадцять років…
Так, це ми теж знаємо. Це ми теж вивчили. Наша пісня гарна й нова, почнемо її ми знову. По сотому разу. Коли мені було п’ятнадцять років,… о-о, яка я була! Така ж малесенька і гарнесенька, як ти. Ми жили тоді ще не в Києві, жили в селі, у мене там ще була улюблена собачка Лінда, так її машина збила, біднесеньку, як я плакала тоді, та річ не про це, коли мені було п’ятнадцять років, до мене залицялися всі хлопці, дуже образилися, коли я обрала «якогось городського», а твій тато там просто проїздом був, а я його як побачила, то зрозуміла - все, це кохання, у тебе донечко теж таке буде, побачиш і одразу ж подумаєш, чи не янгол це до мене з неба прилетів, а потім він приїхав ще раз, і ще, а потім запропонував руку і серце, я, звичайно ж, погодилася, та найголовніше, що я хочу сказати…
О, цікаво, що ж у нас найголовніше?
- Найголовніше, Інко, те, що п’ятнадцять років - це просто перехідний вік. А в п’ятнадцять років, так було і в мене, сонечко, у п’ятнадцять років зміст життя кожного дня інший, новий. Кожен день - нові ідеали, нові мрії. Ти не повіриш, та у п’ятнадцять років я була впевнена…
… знаю-знаю, що закохана у сина тракториста, що сама будеш дояркою і це буде щасливе життя. А пішла в інтелігенцію. І, до речі, була дуже щаслива. Та й зараз непогано. Шкода, звичайно, твого тата, але треба ж і далі якось жити…
А, може, і справді це тільки перехідний період? На цій думці Інка раптово відчула полегшення. Так он воно що. Просто маленька перехідно-періодична Інка забила собі голову хибним змістом життя. Тому й було важко. Коли йдеш хибною дорогою, то завжди, мабуть, важко.
Так-так, Інко, молодець, кицю, погодився Богдан у голові.
Богдане, ти де, спитала Інка, іди до мене, без тебе важко, Богдане.
А хто казав про легкість, Інко, тобі й буде важко, я не зможу постійно бути поруч.
Падлюка, образилася на нього Інка.
- … доцю?
- Га? Що, мамо?
- У тебе все нормально, доцю? - мама стривожено дивилася на неї. Так, ма, все ОК. Лише загублений зміст життя і трішечки шизофренії.
- Все добре, матусю, - Інка обійняла маму і цмокнула у щоку, - дякую за розмову.
І побігла до своєї кімнати. Щось накльовувалось у рудій голівці (і вона не боліла! не боліла!), потроху наростало зсередини. Інка знала це відчуття. Зараз щось повинно бути, зараз щось сяйне. У своїй кімнаті взялася ходити: від вікна - до стіни, від стіни - до вікна.
То був перехідний період. Тепер настала його чергова ланка. Що ж робити тепер? Думай, Інко, думай, зараз прийдеш, зараз схопиш… зараз… Інка дістала з кишені розколоте дзеркальце, подивилась у нього. Все та ж веснянкувата дівчинка, дитина. Поклала на стіл. Сіла поруч. Їй потрібні друзі, такі, що повністю розуміють, такі, що не зосереджені на собі, не розповідають швидко, навперебій, що в них і коли сталося, боячись не встигнути, не виговоритися, такі, яким не потрібно було б розповідати про себе багато, тому що вона їх теж зрозуміла б повністю: від крапки до крапки, від думки до думки.
Й нарешті те, що росло зсередини, вибухнуло: творчість. Інка здивувалася. Сама себе перепитала: що-що?! (Важко жити зі струсом мозку - постійно підозрюєш цей самий мозок у його непрацездатності, понівеченості). Творчість. Створити друзів. Повністю розумієш лише те, що створив сам.
А що… Доволі непогана ідея. Творити - це цікаво. Великого розумового напруження не потребує… Так, Богдане?
Так, Інко.
А чого потребує, Богдане?
Робити все, що заманеться, Інко. Плюс трішечки іронії, трішечки злости й декілька ковточків червоного вина.
Ти жартуєш, Богдане? Напідпитку? Ти уявляєш, що я нароблю?
Річ у тім, Інко, що вино є основною речовиною синтезу для тих, хто… ну, скажімо, лише починає творити.
Для чайників, Богдане, подумки посміхнулась Інка, для графоманів?
Для початківців, Інко, посміхнувся він у відповідь, просто для початківців.
Стривай-стривай, Богдане, синтезу чого?
Тих, кого твориш, кицю.
Цікаво-цікаво, Богдане… Інка прокралася до кухонної шафи. Там Ерастович тримав свою колекцію вин. Після струсу Інка відступила у війні з ним, відклала її, уклала мир на невизначений термін. Як можна воювати з кимось, коли воюєш сама з собою? Проте зараз вона хоч трошки образить його підлим викраденням. Колекція вин - штука дуже йому дорога. Він навіть замикає шафку на ключика, а ключика вішає на цвяшок. А цвяшок той позаду шафки. Невже він гадає, що Інка, яка постійно прибирає на кухні, цього цвяшка не знайде?