Ага, Богдане, не тобі ж потім від них відбиватися.
Інка взяла пляшку, збиралася ще ковтнути, та пляшка раптом вислизнула з рук і розбилася об підлогу.
- Чорт! - вигукнула Інка, підхопилася й одразу ж взялася рукою за краєчок столу, щоб не впасти. До кімнати влетіла мама, розгублено зупинилася на порозі, в неї врізався Ерастович.
- Інночко, - мама була якась перелякана, - що це, доню?
Перелякана мама подобалася Інці набагато більше, ніж мама, що гримає.
- П-росто захотілося вина, - повільно і обережно, щоб не заплітався язик, вимовила Інка.
Мама перевела погляд на Ерастовича. Інка спробувала теж подивитися на нього, погрозливо, шантажуючи, проте Ерастович ніяк не фокусувався перед очима, розпливався на два, а то й на три екземпляри. І тут сталося щось геть неочікуване.
- Це все ти зі своєю клятою колекцією! - пішла в наступ на Ерастовича мама. - Який приклад показуєш ти дитині?! - (Часом дуже гарно бути просто дитиною, подумала Інка). - Падлюко! Щоб завтра нічого спиртного у хаті не було! А тепер - бігом прибирати!
Інці такий поворот справ дуже сподобався. Вона обережно дійшла до ліжка і вклалася спати.
Інко, чому навколо тебе все ламається, спитав Богдан.
А це не я винна, подумала Інка.
А хто ж, Інко?
А… е… Гремлін. У мене в шафі, Богдане,… ой, як голова крутиться… так от, у мене в шафі живе Гремлін,… просто… його ніхто… не… бачить… на добраніч…
Інка заснула. Вночі бачила вві сні Гремліна. Вухате й зубате звірятко, яке трощить і ламає все довкола. Й живе в Інчиній шафі.
Янгол (9)
Прогулянка була, як завше, нудною. Янгол не стрибав, сидів на лавочці та порпався носаком черевика в пилюзі. Василь Анатолійович сьогодні не вийшов спостерігати за психами, а так усе було, як і щодня. Поруч із Янголом тихесенько сопіла бабуся, та, яка думала, що вона - просто Марія. Вона задрімала на сонечку. Раптом з-під лавки прошепотіли:
- Янголе!
Бабуся підхопилася, озирнулася. Побачила на сусідній лавці когось зі знайомих і пошкандибала туди. Мабуть, розповідати про свого коханого дона Хуана.
- Привіт, Дмитре, - сказав Янгол, посміхнувшись і навіть не зазираючи під лавку. Так голосно у лікарні шепотіти могла лише одна людина. - Не вилізеш?
- Янголе, він десь тут.
- Китаєць?
- Так.
- Де саме?
- Не знаю. Але я точно знаю, що тут, я це відчуваю. Янголе, допоможи, га?
Янгол уважно озирнувся. Солідарність між психами повинна бути взаємною. Якщо він не вірить у китайця, то чому Дмитро повинен вірити у янгола? Нікого бодай трохи схожого на китайця поруч і близько не було.
- Не бачу, - нарешті зітхнув він.
- Шкода, - теж зітхнув із розчаруванням Дмитро.
- Янголе…
- Так?
- А можна я це… трохи посиджу під твоєю лавкою? Коли ти поруч, не так лячно.
- Сиди, - знизав плечима Янгол.
Наприкінці прогулянки Янгол вирішив усе ж таки пострибати. Так, про всяк випадок. Пострибав до стіни. Вгору-вниз, вгору-вниз, нічого-нічого, стрибаємо далі. Угору-вниз… Раптом на тлі білої стіни вималювався ледве помітний імлистий силует Чонга.
- Привіт, - сказав Янгол. Санітари стояли далеко за спиною. Може, не помітять розмови. Чонг уклонився, тихесенько дзенькнув далекий ґонґ.
- Що ти тут робиш? - спитав Янгол вже голосніше. Раптом до нього дійшло, що це і є Дмитрів китаєць. Стало аж смішно. Хіба ж це нещастя може когось налякати?
- Скільки вовка не годуй, все одно два рази бігати, - відповів Чонг.
- Дуже цікаво, - Янгол тепер говорив спокійно, голосно.
Психіатричні лікарні гарні тим, що в них можна спілкуватися з напівматеріальними китайцями й ніхто не дивитиметься на тебе, як на психа, - ти і так псих.
- Ти навіщо до хлопця причепився?
- Ой чиє ж то жито? - відповів запитанням Чонг.
- Так, - Янгол почав говорити зовсім повільно, майже по складах, - Чонгу, ти, звичайно, великий філософ, але Дмитра ти лякаєш. Розумієш?
- Знати - мало, треба розуміти, - похитав головою Чонг.
Янгол із злістю поглянув у небо. Ну, навіщо тут іще цей китайський бовванчик?!
- Ти розумієш? - знову спитав Янгол, вже зовсім по складах.
- Танцювала риба з раком, а цибуля - з пастернаком, - сказав Чонг.
Янгол ледь не сплюнув під ноги.
- Ти повинен піти, - крізь зуби сказав він.
Чонг замислився, нарешті виголосив:
- Що далі в ліс, то ближче виліз.
Янгол скреготнув зубами, розвернувся, попрямував до дверей лікарні. Саме вчасно. Прогулянка вже закінчувалася, психів збирали на вечерю. Янгол озирався. Треба було знайти Дмитра, заспокоїти, сказати, що Чонг - лише побічний продукт синтезу, небезпеки він не становить, хіба що для нервів. Проте Дмитра знайти не поталанило. Він навчився доволі вправно ховатися. От партизан!