Із тієї зарозумілої фрази я впізнав давнього Земанека, та зміст її жахнув мене: видавалося, він геть відмовився від своєї давнішої позиції, і якби я опинився в його теперішньому оточенні, то хоч-не-хоч мусив би бути на його боці. А це лякало, я не готовий був до цього, тим паче, що нічого дивного не було в цій рішучій зміні політичних уподобань, навпаки, чимало людей зазнало її, та й саме суспільство зазнавало її помалу. Проте від Земанека я цього не чекав; у моїй пам’яті він назавжди закам’янів таким, яким я бачив його останнього разу, і тепер я ніяк не визнавав за ним права бути таким, яким я його не знав.
Дехто заявляє про свою любов до всього людства, інші цілком справедливо заперечують, кажучи, що любити можна когось певного, тобто індивіда; я згоден із цим і додам, що можна застосувати це як до любові, так і до ненависті. Людина — істота, що прагне рівноваги у всьому, тож намагається врівноважити тягар того зла, яке їй укоїли, тягарем ненависті. Та спробуйте зосередити ненависть на суто абстрактних явищах, на несправедливості, фанатизмі, варварстві, або ж, якщо ви вважаєте ненависною самісіньку людину як явище, спробуйте ненавидіти людство! Така ненависть має надто вже нелюдський характер, тож людина, щоб полегшити свій гнів (адже їй відомо, що сила його обмежена), урешті скеровує його на окрему особистість.
І це мене жахнуло. Тепер Земанек будь-якої миті може сказати, що він змінився (про що він допіру дав мені на здогад із підозрілою поспішністю), й попросити в мене вибачення. І от саме це й було для мене страшне. Що я йому скажу? Що відповім на те? Як пояснити, що я не можу примиритися з ним? Як пояснити йому, що, вчинивши так, я вмить порушив би мою внутрішню рівновагу? Як пояснити, що тоді одна шалька терезів у мені раптом підлетить угору? Як пояснити, що моя ненависть до нього врівноважує тягар того лиха, що спіткало мою молодість? Як пояснити, що він утілює собою те лихо? Як пояснити, що мені треба його ненавидіти?