Сталося набагато гірше, ніж я передбачав: Гелена страшенно пополотніла і затремтіла; вона не хотіла мені вірити, не хотіла відпустити мене; мені довелося зазнати страшенної муки, перш ніж зміг звільнитися від неї й піти звідтіля.
14
Скрізь були коні й барвисті стьожки, а я завмерла в тому тлумі й довго так стояла, аж підійшов Індра, взяв мене за руку, стиснув її й запитав, що зі мною, і я не висмикнула своєї долоні і сказала, нічого, Індро, зі мною все гаразд, що мені може статися, голос був як не мій, гострий такий, і тоді я докинула з чудернацькою квапливістю, що ще нам треба записати, вигуки вістових уже є, записали і два інтерв’ю, треба записати ще коментар, ото так я перебирала все, про що геть нездатна була думати, а він мовчки стояв переді мною й конвульсивно стискав мої пальці.
Досі він і не торкнувся мене, надто вже несміливий був, проте всі знали, що він до нестями в мене закоханий, і ось він стискає мою долоню, а я щось белькочу про радіопрограму, яку ми готуємо, та думала я тієї миті лише про Людвіка, крім того, ото комедія, думала про те, який вигляд маю перед Індрою, така схвильована, мабуть, негарна, та ні, сподіваюся, що ні, я ж не плакала, просто збурена була, та й годі…
Послухай, Індро, покинь мене на хвильку, я піду писати коментар, потім запишемо його на плівку, ще якусь мить він потримав мою руку, потім ніжно запитав, що з вами, Гелено, що відбувається, та я ухилилася, пішла до національного комітету, де нам відвели приміщення, нарешті я тут, нарешті сама в цій порожній кімнаті, впала на стілець, схилилася головою на стіл і так завмерла на мить. Голова в мене страшенно боліла. Я відкрила сумочку і пошукала якусь пігулку, але нащо я відкрила її, я ж знаю, що ніколи не ношу з собою тих пігулок, потім згадала, що Індра завжди має при собі цілу аптеку, його плащ висів на вішалці, я понишпорила в кишенях, і справді, ось скляна пляшечка, ага, від болю голови, зубів, від запалення сідничного і трійчастого нерва, від душевного болю ліків нема, та принаймні голова перестане боліти.
Я підійшла до крана в кутку сусідньої кімнати, набрала води у слоїчок з-під гірчиці і проковтнула дві пігулки. Дві буде достатньо, може, вони і дадуть ефект, та від душевного болю ліків нема, хіба що проковтнути всі пігулки з цієї пляшечки, де написано «Альгена», бо в такій дозі вони будуть отрутою, а Індрина пляшечка майже повна, цього вистачило б.
Та думка насилу пропливла краєм моєї свідомості, проста думка, що зникла за мить, однак почала весь час спалахувати в мені, вона змушувала мене думати про те, навіщо ж я жила, навіщо жити далі, втім, це неправда, ні про що таке я не думала, взагалі не думала ні про що, тієї миті я тільки уявляла собі, що мене більше нема, і від того мені стало так добре, так якось утішно, аж закортіло сміятися, і я справді почала сміятися.
Поклала ще дві пігулки на язик, нітрохи не хотілося мені отруїтися, я просто стиснула ту пляшечку в долоні, думаючи про те, що тримаю в руці смерть, і раділа, що це так легко, крок за кроком я наближалася до бездонної прірви, не задля того, щоб кинутися, а щоб зазирнути в неї. Я знову налила води у слоїк, ковтнула ті пігулки і пішла до нашої кімнати, вікно було відчинене, здалеку весь час долинало «гей, гей» разом із гуркотом автомобілів, ревиськом отих брудних вантажівок, отих клятих мотоциклів, що плюндрують усе, що є гарного на світі, все, у що я вірила і задля чого жила, той гамір був нестерпний, нестерпна була навіть немічна кволість отих закличних голосів, тож я зачинила вікно і знову зазнала того навального і тягучого болю в моїй душі.
За все моє життя Павел ніколи не завдавав мені такого болю, якого завдав мені ти, Людвіку, за однісіньку мить я простила Павла, я розумію його таким, який він є, він спалахує і швидко згасає, йому потрібно шукати нову поживу, нових глядачів і публіку, він часто кривдив мене, але зараз, крізь цей біль, я без гніву і по-материнському дивлюся на цього хвалька, цього виступайла, сміюся з його намагань усі ці роки вислизнути з моїх рук, ох, іди собі, йди, Павле, я тебе розумію, але тебе, Людвіку, я не розумію, ти прийшов під машкарою, прийшов, щоб воскресити мене, а потім, воскресивши, знищити, тебе і тільки тебе проклинаю я й водночас благаю повернутися і змилуватися наді мною.