Десь у недосяжній далині хтось п’яним голосом тягнув довгу моравську пісню, і той спів поєднувався із гротескним присмаком цієї історії, із закуреною пусткою цього містечка і з моїм сумом, що його дедалі загострював мій голод. Урешті я дійшов до молочного бару; сіпнув за клямку, але двері були замкнені. Якийсь громадянин, що проходив поруч, кинув мені: «Таж сьогодні свято, всі кав’ярні там!» — «їзда Королів?» — «Авжеж! Вони там порозставляли свої ятки».
Я вилаявся, та довелося змиритися й попрямувати туди, де лунала пісня. Туди, де діялося те фольклорне свято, якого я уникав, як чуми, але зараз мене пхало до нього бурчання у шлунку.
2
Утома. Від самого ранку втома. Наче я гарував цілу ніч. А я все ж таки спав уночі. Та мій сон тепер, немов одвійки зі сну. За сніданком я насилу стримувався, щоб не позіхати. А люди вже прибували. Владимирові приятелі, та й роззяви, сходилися. Один чолов’яга з кооперативу привів до нашого двору коня для Владимира. Посеред цього сум’яття звідкись узявся Калашек, відповідальний за культуру в національному районному комітеті. Уже два роки я з ним воюю. Вбраний він був у чорне, вигляд мав урочистий, разом із ним була елегантна пражанка з радіо. Заносилося на те, що я повинен буду їх супроводжувати. Пані хотіла записати інтерв’ю для передачі про «їзду Королів».
Ідіть до біса! Не хочу я грати роль блазня. Журналістка казала, що страшенно рада познайомитися зі мною, і, звісно ж, Калашек і собі укинув слівце. Мовляв, це мій політичний обов’язок — побалакати з нею. Ото вже мартопляс. Я відмовився б, звісно. Сказав, що мого сина обрали королем і я маю бути з ним, коли він готуватиметься до цієї ролі. Але Власта підвела мене. Готувати сина — це її діло. А я повинен піти з цією пані й балакати на радіо.
Утомившись від тієї сутички, я таки погодився. Журналістка отаборилася в приміщенні національного комітету. У неї там був магнітофон і якийсь юнак, що всім тим опікувався. Ох і балакуча вона була, така вже лепетя! Балакала і весь час сміялася. Потім тицьнула мікрофон і перше запитання поставила Калашекові.
Він відкашлявся і почав. Розвиток національного мистецтва є невід’ємною частиною комуністичного виховання. Національний районний комітет пречудово розуміє це. Тому цілком підтримує ці свята. Бажає їм успіху і повністю поділяє. Він дякує всім учасникам. Ці організатори-ентузіасти й ентузіасти-школярі, які цілком і повністю…
Утома, втома… Ті самі заяложені фрази. П’ятнадцять років чути ті самі заяложені фрази. Та ще й із вуст Калашека, якому начхати на народне мистецтво. Народне мистецтво для нього засіб. Засіб, що дає йому змогу похвалитися ще одним заходом. Втілити в життя директиву. Наголосити на своїх заслугах, хоч сам він і пальцем не поворухнув для сприяння «їзді Королів», урізав кожен шеляг для нас. Та попри це «їзду Королів» запишуть як його заслугу. Адже він орудує районною культурою. Колишній посильний у крамниці, що не може відрізнити скрипку від гітари.
Журналістка притулила мікрофон до своїх вуст. А чи задоволений я цьогорічною «їздою Королів»? Я мало не зареготався їй в лице: таж свято ще й не розпочалося! Але засміялася вона: такий заслужений фольклорист, як я, повинен точно знати, як воно все відбуватиметься. А певно, у них так завжди, все вони знають наперед. Знають, як розгортатимуться події в майбутньому. Майбутнє для них уже здійснилося, й тепер буде тільки повторення.
Я хотів викласти все, що мав на душі. Що «їзда Королів» не така, як в минулі роки. Що народне мистецтво дедалі втрачає прихильників. Що влада дозволяє йому занепадати. Що це мистецтво майже вмерло. Що не треба тішити себе, коли по радіо весь час звучать пісні, які скидаються на зразки народного мистецтва. Усі ці капели народних інструментів, ансамблі пісні й танцю — це радше опера чи навіть оперета, розважальна музика, а не народне мистецтво. Капела народних інструментів із диригентом, пюпітрами для нот і партитурами! Майже симфонічний оркестр! Ох і занепад! Те, що вам підносять, пані журналістко, оці капели й ансамблі, це просто давнє романтичне музичне мислення з елементами народних мелодій! Достеменне народне мистецтво померло, люба пані, воно мертве.
Хотів було я випалити все це за однісіньку мить у мікрофон, та почав казати інше. «їзда Королів» була чудова. Сила народного мистецтва. Розмаїття барв. Цілком поділяю. Дякую всім учасникам. Ентузіазм постановників і шкільної молоді, яка цілковито…
Мені соромно було промовляти так, як їм ото хотілося, щоб я промовляв. Невже я такий боягуз? Чи такий уже слухняний? Чи, може, стомлений?