А я, немов дурепа, думала собі, що наша родина ще не зовсім зазнала краху, що ще лишилася змога відновити її, я, дурепа така, мало не пожертвувала тобою задля цієї родини, ох і дурна ж я, мало не здалася на його солоденький голос, коли він казав, що заїде сюди забрати мене, повертаючись із Братислави, що побалакає про все зі мною відверто, а замість цього заявляється сюди з нею, з цим дівчиськом, з цією двадцятидворічною шмаркачкою, на тринадцять років молодшою за мене, ох і принизливо це, втратити все лише тому, що ти раніше прийшла на світ, тут лікті собі кусатимеш від безсилля, тільки неможливо було показати це, тож я всміхнулася й чемно потиснула їй долоню, о Людвіку, добре, що ти дав мені силу.
Вона одійшла, і він сказав мені, що ми можемо відверто побалакати про все утрьох, так буде найчесніше, чесність, чесність, знаю я його чесність, уже два роки намагається він звести річ про розлучення, знає, що віч-на-віч нічого у нього не вийде, то розраховує на те, що я збентежуся перед цим дівчиськом, що перестану грати принизливу роль упертої дружини, що здамся, заридаю й капітулюю. Ненавиджу я його, він завдав мені такого підлого удару, та ще й під час того, як я роблю репортаж, коли мені потрібен спокій, бодай мою роботу міг би він поважати, бодай на крихту міг би мати до неї поваги, але це триває вже роками, весь час я на задньому плані, весь час поразки, весь час приниження, та цього разу я набралася духу, я почувала за собою тебе і твою любов, відчувала тебе на мені й у мені, і ті прегарні вершники довкола мене, що галасували і раділи, здавалося, кричать вони про те, що є на світі ти, що є життя, є майбутнє, і тоді в мені озвалася гордість, про яку я гадала, що вже втратила її, вона просто-таки затопила мене всю, я чемненько всміхнулася і сказала, що нема сенсу їхати з вами до Праги, моя присутність вам заважатиме, у мене службовий автомобіль, а щодо наших справ, які тобі так кортить залагодити, то це можна швидко влаштувати, можу представити тобі чоловіка, з яким я збираюся жити, звісно ж, ми всі разом усе це залагодимо.
Може, я утнула дурню, та якщо це справді так, то тим гірше, ця хвиля утішної гордості варта була того, він зненацька став такий чемний, вочевидь зрадів, та, певне, боявся, що я кажу це просто так, тож змусив мене повторити все, аж я назвала йому твоє ім’я і прізвище, Людвік Ян, Людвік Ян, а потім відверто сказала, не бійся, я даю слово, що ми розлучимося, не буду я заважати тобі, не бійся, я вже не хочу тебе, навіть якби ти хотів лишитися зі мною. На те він відказав, що ми, звісно, залишимося добрими друзями, а я всміхнулася і мовила, що не сумніваюся в цьому.
5
Коли я ще грав на кларнеті, за тієї давньої пори, як брав участь в оркестрі, ми сушили собі мізки, намагаючись зрозуміти, що ж означає ця «їзда Королів». Коли король Матяш після поразки у битві втікав із Чехії до Угорщини, він ховався від чеських переслідувачів разом зі своєю кіннотою в цьому закутку Моравії й жив милостинею. Мовляв, традиція прагнула зберегти пам’ять про цей історичний факт XV століття, законсервувавши його в «їзді Королів», та коли ми ознайомилися з давніми хроніками, то виявили, що цей обряд сягає корінням у набагато давнішу епоху, ніж та, коли в цих краях поневірявся угорський король. Звідки ж походить він і що хоче сказати нам? Може, бере він початок із язичництва і є відголоском тих церемоній, під час яких юнаків посвячували у чоловіки? А з якої такої причини король і його пажі вбрані у жіночу одіж? Може, це згадка про те, як оружна чота (короля Матяша чи когось іншого ще за давнішої пори) супроводжувала отак перебраного короля ворожим краєм? А може, пережиток поганського античного вірування, згідно з яким перевдягання боронить від злих духів? І чому король під час усієї цієї мандрівки мусить мовчати, як німий? І чому обряд зветься «їздою Королів», якщо там один король? Що все це означає? Хтозна. Гіпотез чимало, та жодна не знайшла підтвердження, «їзда Королів» — таємничий обряд; ніхто не знає, в чому його сенс чи послання, та, як ото ієрогліфи Стародавнього Єгипту ваблять своєю красою тих, котрі не вміють їх читати (а просто бачать у них фантастичні малюнки), «їзда Королів» теж така гарна, бо зміст її послання давно вже згубився, тому зі ще дужчою силою сприймаються жести, барви, слова, привертаючи увагу до них самих, до їхніх аспектів, до їхнього виразу.
Отак моя нехіть до невиразного початку цієї церемонії, на мій превеликий подив, пропала, і мене раптом захопило видовище цієї ходи на конях, що помалу рухалася від хати до хати; та й гучномовці, що ще хвилину тому транслювали брязкітливий голос співачки, раптом замовкли, і чутно було (крім гуркоту автомобілів, який я вже давно вилучив із моїх акустичних вражень) тільки своєрідну мелодію закликів.