Один з виступаючих сказав:
— Ось вам, Михайло Сергійовичу, домашнє завдання: добряче поміркуйте над словами Гімну: „…навєкі сплотіла велікая Русь“.
Зал вибухнув реготом. Горбачов прокоментував:
— Пір во время чуми…
З цим і поїхав у Москву. Тепер що, силою „советского оружія“ будуть зганяти непокірних овечок до загальної кошари?
Схоже, що прокидається Україна. У Чернігові їхав якийсь партійний функціонер, попав у невеличку аварію, а з „Волги“ викотився на дорогу дефіцит: балик, сири, коньяки, шампанське, ковбаси… Словом те, чого давно не бачить на прилавках магазинів робочий люд. Це була іскра! Якби не члени „неформальних об’єднань“, як пише газета, розлючений люд розніс би будинок обкому партії… Довелось через нерозторопність якогось клерка, першому та голові облвиконкому, заплатити ситими місцями та портфелями.»
25 січня
«Отець Келеман виголосив, що його парафіяни однозначно підтримують греко-католицький обряд.
— Я чув, що ти ведеш агітацію, аби мене не обрали депутатом? — каже до мене сьогодні голова сільради. Старається придобритись до рухівців, привіз безкоштовно п'ять тонн цементу для відновлення могили-пам'ятника Січовим Стрільцям.
— А що тут такого? — знизую плечима. — Демократія ж… Гриша, що стояв неподалік, лише підсмішковувався.»
12 лютого
«На своєму Пленумі ЦК КПРС зреклася своєї „керівної й направляючої“ ролі.
Президія ВР УРСР зареєструвала, нарешті, „Всенародний Рух за перебудову“, — як він формально називається.»
14 лютого
«Степан Лєшко заявив, що виходить з Руху.
— Ти казав, що будемо займатись розширенням кругозору, вивчатимемо історію України, релігії, а тепер збираєтесь висловити недовіру директору та його адміністрації. Я проти нього не піду.
— Чому? Ти сам бачиш, до чого довели господарство.
— Ану не зіпхаєте? Тоді він мене наступного дня звільнить з роботи…
Степан виконроб-будівельник, і, підписавшись під резолюцією Руху, сам собі „виявлятиме“ недовіру.»
26 лютого
«Збори тривали аж шість годин! І що найнесподіваніше для мене це те, що обидві москальки Ніна й Наташка підтримали резолюцію Руху, аби директору та його команді виявити недовіру. Однак, отой холуй — головний інженер радгоспу, що вів збори, Павло Чюрпак, відмовився поставити резолюцію на голосування й втік зі сцени. Почалась метушня, крики, вмішався Шпінь, зневірені робітники почали розходитись… Так наш добрий намір провалився…
— А ми на Раді трудового колективу поставимо це питання, — розраджує мене Гриша. — Ніна — голова Ради, то ми його протягнемо… Я готуючи збори, — жалкує Гриша, — допустився стратегічної помилки. Слід було самому вести їх, а не доручати Чюрпаку…
Того дня, після зборів, до мене підійшов Шпінь і похвалив роботу будинку культури. Особливо йому приємно, що саме наш будинок культури виставив у Тернополі вертеп, і показав усій області, де справді ведеться робота по відродженню народних традицій та звичаїв.
— То нащо було їсти одне одному печінки?
— Таке життя, — розвів руками».
4 березня
«Рада трудового колективу радгоспу висловила недовіру капітану та його команді. Тепер слово за генеральним директором.
— Ідіть директором радгоспу й там витрачайте запас енергії, — кажу до Стакана Гавриловича. Не хоче. У неділю — вибори».
5 березня
«За нього проголосувало 59 чоловік, проти — одинадцять. Таки виконав свою „програму мінімум“ — порвався у депутати. Тепер наступний етап — видертись на голову сільради.
Зате Гриша потерпів повне фіаско, як до сільради, так і до районної.
Може й Стакан би програв, як би його конкурент, перед самими виборами, не зняла своєї кандидатури. Я розмовляв з нею, навіщо вона це зробила.
— A-а, він мене колись учив… Живемо по сусідству…
Словом, тут не обійшлося без Сари — натисла, й молода жінка здалась. Вона вчителька, а Сара — завпед…
Дивлюся на можливих кандидатів на голову сільради, і як мені не прикро, але з-поміж усіх, надаю перевагу таки Стакану Гавриловичу. Себе не рахую, надалі залишуся на позиціях „соціал-демократа“.
— А я таки вийшов! — тішиться Стакан і весело зблискує оком.
— Степане Гавриловичу, — пропоную жартома, — я рекомендуватиму вас на голову сільради, а ви за це візьмете мене секретарем.
— Ми з тобою не спрацюємося.»
6 березня