Ось і зараз, переступивши поріг його кабінету, прийшла, він майже не сумнівається у цьому, з якимось дріб'язком. Та поки дівчина ступає до його столу, в душі буяє май, на серці легко, він приязно всміхається глибоким озерцям, милується засмагою ніг, повнотою тремких персів і глибоко зітхає.
— Що з тобою, Несторе? — гарні очі ледь затіняє мереживо брів. — Стомився, чи може уже й закохався у яку?
— Бог милував. Старію, дитинко. Оце дивлюся на тебе й думаю, що такі ось чарівні квіточки уже не для мене…
— Таке скажеш, — дівчина накрила великі ясно-сині очі напівколіщатками повік і личко взялося барвою спілої, налитої солодким соком, вишні. — Хіба ти старий?
— Уже з ярмарку, дитинко, тридцятка на носі.
— Ну то й що?
— Як що? Ти, наприклад, віддалася б за такого старого пенька?
— Засилай старостів, побачиш.
«Прости Господи, вона дійсно залюбилась у мене? Чи не звідси її нерішучість? — гаряча хвиля пройшлася тілом, і йому стало лячно. До біди, чи не наберуся клопотів у цих Вишеньках з отими закоханими дітьми?»
— У тебе знову якісь проблеми? — напускає на себе серйозності, хоча душа поривається й далі вести оцей легенький флірт. Однак Наталка — не Надійка, що своїми вигадками заганяла його в кут, ця ж візьме й ще чого доброго все сприйме за чисту монету.
— Як тобі сказати, — вона відсовує стільця і сідає навпроти. — У нас мало примірників «Журналу обліку», от я собі думаю, чи не завести для початку тимчасовий облік у звичайних зошитах?
— Непогана думка. Коли розпочнуться регулярні заняття, третя частина відсіється… Я цю публіку добре знаю. Багато з них змалпувало — записались лише тому, що так зробив товариш, сусід, чи однокласник…
— Мене перестрівають батьки й запитують, чому не утворюємо музикальних гуртків для дітей?
— І чому це вони тебе так запитують? — бере жартівливий тон.
— Я серйозно. Річ у тому, що, як тільки КСК відкрили, райком партії зобов'язав керівництво музичної школи утворити у Вишеньках філіал. Я сама два роки поспіль тягала більший за себе акордеон… Коли набрала обертів перебудова все почало занепадати, філію закрили, а інструменти залишилися, підростають менші діти, й батьки хочуть, аби ми їх чомусь учили…
— І що ти їм відповідаєш?
— Нічого конкретно, — стенула плечима дівчина, й два дозрілі яблука на мить ще більше випнулись, — скажімо гурток акордеоністів я можу вести сама, а решту хто?
— Справді, хто? — Нестор вийшов з-за столу. — Уяви, мене нема, що ти зробиш, яке приймеш рішення?
— Боже, Несторе, звідки я знаю… Насамперед потрібні вчителі…
— Вірно.
— А щоб найняти, їм потрібно заплатити.
— Добре мислиш.
— Гроші можна б знайти, якщо батьки погодяться платити за навчання дітей музики. Як платять ті, чиї діти їздять у музичну школу аж у Триболі…
— Фантастично!
— Та ну тебе! — дівчина звелась на ноги й пішла в глиб кабінету, й стала навпроти вікна. — Не насміхайся!
— І гадки не маю. Розклей оголошення про набір у платні гуртки, а там побачимо… Якщо набереш дітей, викладачів я тобі підшукаю, котрі, не виключено, згодяться працювати, скажімо за муку, цукор, крупу, м'ясо. В цьому Біляк нам допоможе… Коли зведемося на ноги, розбагатіємо, тоді відкриємо власну музичну школу.
— А розбагатіємо?
— Обов'язково! У мене є одна задумка. Якщо вдасться підмовити Біляка, до нас гроші потечуть рікою…
— Та невже? — Наталка повертається спиною до вікна, у контровому світлі навколо голови спалахнув і згаснув ореол, немов німб засяяв.
— Правду кажу, лиш би не проґавити моменту.
— Мені скажеш звідки вдарить цей фонтан?
— Ні. Лише як Біляк благословить… Так що, терпи поки.
— Та вже перетерплю як-небудь…
— Ото ж… Тепер давай домовимося, що від сьогодні, з оцієї от миті, звикайся з думкою, що ти художній керівник! Керівник, а значить рішення повинна приймати САМА, Правильні чи ні, покаже життя, воно й навчить тебе, бо з такими дрібничками, як оті журнали, необов’язково бігти до мене.