— Могли ж відмовитися.
— Могли, але послуга за послугу… Клуб у скруті завжди допоможе нам… Не журися, ми в Триболях пробудемо ще три дні, докінчимо ремонт, аж тоді роз'їдемось… Я могла й з ними завтра приїхати, але мені терміново потрібний, зі стоп'ятидесяти відсотковою гарантією фотоапарат. Ти зможеш мені допомогти?
— Може відеокамеру?
— Ні, фотоапарат.
— Де вестиметься зйомка?
— Це секрет.
— Я не про це. У приміщенні чи на пленері?
— У приміщенні.
— Я дам тобі портативний «Кодак». Вмонтовано спалах, автоматичний відсік витримки та протягання плівки, ширококутний об’єктив…
— Підійде. Особливо добре, що ширококутний об'єктив.
— Ти назад чим їхатимеш?
— Автобусом.
— Якщо не заперечуєш, то я відвезу тебе.
— Не заперечую… А тепер показуй свої володіння, — взяла Нестора під руку. — Звідки почнемо?
— Он з того корпусу, там спортивний зал й плавальний басейн.
— Тоді ходімо.
31
Тихим липневим надвечір'ям Роман, зійшовши з тролейбуса, повертався додому. Ступав поволі, повний самоповаги, жив у ці дні передчуттям швидких перемін: заява у загсі, через місяць весілля і поїздка на Канари. Фешенебельність житла, сонце, море, пальми, зі всього світу красуні в бікіні, а той зовсім з голими грудьми — така тепер мода, лише від споглядання їхньої вроди, отримуєш море насолоди…
— Ескіз мі, — повернув його на землю приємний голосок. Поряд з тротуаром котився шикарний «Джіп-Нісан» й вродлива леді у дзеркальних окулярах приязно усміхалась до нього. — Во лив професір Кандіба?
— Отак їдьте прямо вгору, а тоді направо, — показав рукою у напрямку власного будинку, що виблискував дахом серед дерев саду. — Он, двоповерховий особняк, у садку. Там і лив професор. Зрозуміли, ю?
Романа не здивувало, що батька розшукує якась іноземка. В останні дні професора розривають на шматки: з Німеччини прибула велика група спеціалістів з клініки професора Шварцебрумера й монтувала устаткування діагностичного центру, де батько зможе, нарешті, робити найскладніші нейрохірургічні операції. Ця вродлива леді, мабуть і була однією із отієї групи спеціалістів. Він пильно подивився на іноземку й за виразом обличчя збагнув, що з його пояснень леді анічогісінько не второпала…
— Прямо вверх…
— Пліз, — леді перехилилась через сидіння і відчинила протилежні від водія дверцята. — О вел… показать…
— О, єс! — розцвів Роман від такої пропозиції, швиденько обійшов машину й вмостився поряд на передньому сидінні.
— Добрий вечір, Ромчику! — пролунало таке знайоме насмішливо-бентежне у нього за спиною, коли авто рушило. Роман озирнувся. У цю ж мить міцні руки затиснули рота мокрим кляпом, щось гидотне вдарило в горло, він захлинувся і втратив свідомість…
Отямився зовсім голий у кімнаті, схожій на лікарняну палату, міцно прив’язаний за руки й ноги до билець широкого металевого ліжка. Поряд стояло дві, в сліпучо-білих халатах, особи жіночої статі й про щось перешіптувались.
— Ага, прочумався, — сказала крайня і повернулась до нього обличчям з широкою марлевою пов'язкою.
— Привіт, любчику! — самими очима всміхнулась її напарниця.
— Не тремти! Ми не будемо розбирати тебе на запчастини.
— Нікому гнилі, зіпсовані алкоголем і наркотиками нутрощі, паршиве серце не потрібні, окрім твоєї закоханої мерочки.
— Так що з тобою все буде о'кей!
— Ми обіцяємо, ти звідси вийдеш живим.
— Лише до весілля зробимо невеличкий подаруночок, — Неоніла піднесла йому до очей блискучий скальпель. — Ми тебе, всього-навсього каструємо.
— Та ви що, вар'ятки? Ви при своєму розумі?
— А ти при чиєму був, коли намагався з наших посестер виймати печінки та серце?
— Таке зморозите… Це ж були лише жартики…
— За те ми не жартуємо! Однак, у нас залишилось трохи милосердя.
— І зробимо з тебе нутра.
— Виріжемо лише одне яєчко.
— Знай наше добре серце.
— Та ви що! Та ви знаєте, що вам за це буде?
— Знаємо… Не пахкай!
— Наркоз! — скомандувала крайня і міцні дівочі руки вже надівають маску.
— Рахуй, Ромчику, або співай.
Хлопець відчув, як у горлі щось тихо хлопнуло, одлетіли враз кудись руки й ноги, він став провалюватись у глибоку й темну безодню. На якусь мить у згасаючій свідомості ще побачив, як з бічної кімнати вийшло дві красуні, на ходу скинули халати й зовсім голими стали наближатись до нього… Крізь тихий гул ще вловлював якісь шматки розмови, сміх, аж поки зовсім не поринув у забуття.