Словом, мертвий дотепер КСК почав подавати ознаки здорового життя.
Здивувало Нестора те, що з вісімдесяти бажаючих займатись у спортшколі, не зважаючи на жорсткі умови, на зростаючі навантаження і об'єм тренувань, жоден, а серед них і п'ятнадцятеро дівчат, не покинули гуртка.
«Що це, справді віяння часу? Чи американські бойовики надихають отих юнаків і дівчат, що, як мовиться, зціпивши зуби, тренуються до сьомого поту?» — із почуттям великого задоволення думав Нестор. Адже, згідно розробленої ним програми, кожен член спортклубу, мусів бути учасником ще одного гуртка: музикального, вокального, танцювального, шахового, літературної студії чи образотворчого мистецтва. І ще: кожен з них мусів, за час навчання у школі, вивчити життєпис не менше півсотні найвидатніших митців, знати їхні твори, якими гордиться людство від епохи царювання єгипетських фараонів й до наших днів. Окрім цього, кожен мав засвоїти ази щоденної етики, вмінню спілкуватися, знайомитися, поводитись на вулиці, в гостях, вміти зустрічати й приймати їх самому… Словом, після дворічного навчання у школі, за задумом Нестора, з них мають виліпитися особистості, а не бездумні автомати із залізними мускулами…
Розділивши учасників школи на три категорії, проводячи двічі на тиждень заняття, він практично не мав жодного вільного вечора, й з нетерпінням ждав повернення з відпусток Надійки та близнючок, маючи намір скинути на їхні плечі тренування загалу. Собі залишить групу тих, що вже дещо знають, вміють і стане готувати команду для участі у спортивних змаганнях на першість району, котрі розпочнуться у листопаді місяці.
У будь-яке приміщення КСК тепер було любо зайти, в безчислених кімнатах, особливо у вечірні години, було людно й гамірно. Та найбільше народу збиралося у спортивних залах: скрипіли й клацали тренажери, доносились гучні виляски по волейбольному м'ячу й захоплені вигуки болільників; плавальний басейн кишів, як риба у неводі, тілами купальників; з сусіднього корпусу, крізь відчинені вікна, доносився гримкіт ВІА Найбільш нетерплячі приходили у спортшколу з усілякими посібниками по кунфу, карате, рукопашному бою, самбо й все допитувались у Нестора, коли ж, нарешті, почнуть займатися «по-справжньому?» Ті, що вже дещо знали, самостійно розучували прийоми захисту від удару ножем, палкою, звільнятись від захвату, на обличчях цвіли усмішки, лунали жарти. З чотирьох хлопців, з якими Нестор зіткнувся у перший день, лише Тарас наступного дня кинув палити й пити, через тиждень до нього приєднався Василь, Михайло й Микола ходили околяса — прийдуть, посидять, подивляться заняття й ідуть геть, оковита ще міцно тримає їх у своїх тенетах.
Вставав Нестор спозарана й сідав за машинку — роман був вже готовий, залишалось тільки передрукувати. То була нудна, рудиментарна робота, якої він страх як не любив і тому передрук посувався дуже повільно — заледве змушував себе на п'ять сторінок. Якось, відповідаючи Зої на запитання, як справи літературні, зронив, що писати ще пишеться, а от передруковувати готове для нього гірше за муки Тантала. Це краєм вуха вчула Стефка, й вибравши слушну нагоду, коли він залишився у кабінеті сам, зайшла до нього зі своєю сестрою.
— Я чула у вас проблеми з твором? — почала прямо з порога й, лукаво скинувши на нього очі, запропонувала. — Пляшку шампанського, дві плитки шоколаду і я вам передрукую.
— Ти це серйозно? — здивувався Нестор, який звик усе робити сам і випустив з уваги, що оця миловидна, під стать сестрі, дівчина, дипломована друкарка.
— Як найсерйозніше! Наберу на комп’ютері, після того, як вичитаєте, перенесу на дискету, залишиться здати в друкарню і книжка готова. — До речі, окрім цього роману, маєте ще якісь речі?
— Маю.
— Тоді я вам усе переведу на дискети.
— У мене не вистарчить грошей на шоколад та шампанське.
— Тоді я зроблю це вам задарма.
— І через що мені така ласка?
— Може, я теж закохана у вас.
— І ти? — сміється Нестор. — Змилуйтесь, я один, а вас он скільки.
— Змилувалась. Зроблю це вам, як майбутньому шваґрові, — хитро скулить око, й Нестор завважує, як сором'язливий рум'янець виповз Наталці на щічки, й та, сердито блимнувши на занадто балакучу сестру, відвернулася. — А ще, я прагну слави! Адже на кожній книжці, десь там унизу, буде написано, нехай і дрібнесеньким шрифтом: «Комп’ютерний набір Стефанії Шолудяк», а це вже безсмертя!