Розжившись на добровільного помічника, Нестор тепер щоранку, замість того, аби силувати себе вистукувати отих обов'язкових кілька сторінок, залюбки вичитував рукопис за рукописом, компонував збірки оповідань.
От і зараз він сидів за письмовим столом у своїй кімнаті в будинку спеціаліста, й завершував правку «Четвертого пришестя», маючи намір по дорозі на роботу, вступити до контори й віддати Стефці.
Раптом у коридорі почулися швидкі кроки, брязкіт ключів і дівочий щебет. Заінтригований, кого ото принесло в оцей ранковий час у цю тиху обитель, з одним єдиним жильцем на весь котедж, він устав з-за столу й визирнув за двері.
— Доброго дня, Несторе Григоровичу, — привітався завгосп, несучи два здорових чемодана до відчиненої кімнати, де біля рюкзаків стояло дві, однакові на зріст, з однаковими зачісками, в однакових платтях, з однаковою засмагою, дівчини.
— Ба! Кого моє багатостраждальне серце нарешті дочекалося! — вигукнув зраділо Нестор, широко розкинув руки, й на очах спантеличеного завгоспа, згорнув в обійми дівчат і міцно з ними розцілувався. — Знали би ви, як я за вами стужився! — відступив назад і замилувався вродою чорнявок, чиї обличчя, оголені плечі, гарні ноги виблискували шоколадною засмагою. — Що ж, розпаковуйтесь, приймете з дороги душ і до мене в гості! Саме сьогодні, спозарана, привіз я від бабці повно гостинців.
За обідом, ловив себе на тому, що весь час приглядається до близнючок, намагаючи вислідити якусь несхожість.
— Щось, Несторе, негаразд? — запримітила одна оті позиркування.
— Та ні, все нормально. Тільки скажіть мені, як у біса, я маю вас розрізняти? Ох, і наберуться тутешні парубки з вами халепи.
— Наберуться, — сміється друга.
— Нас рідна мати й та, інколи плутає.
— Особливо на відстані.
— Але ми тобі допоможемо: Нео — шульга, придивляйся і розрізнятимеш. Я ж, носитиму ось цей амулет, — Зоряна показала невеличку прикрасу, оправлений у чорне срібло кусочок яшми з дрібнюсінькими вкрапинами зернин червоного, білого й зеленого кольорів.
— А взагалі звикнеш, — усміхнулась Неоніла. — Надійка швидко навчилась нас розрізняти.
— До речі, вона вже мала бути сьогодні.
— Мала, — погоджується Нестор. — Та зателефонувала вчора, що затримається ще на один день.
Знадвору донеслося коняче форкання, і Нестор визирнув у вікно. Біля дверей котеджу зупинився на гумових колесах віз, навантажений хатніми речами.
— Агов, панянки! — загукав у коридорі завгосп. — Де ви тут? Забирайте матраци, подушки, ковдри…
— Що, Несторе, йдемо зараз на роботу? — запитала Зоряна, коли хлопець разом із завгоспом допоміг дівчатам поносити й розкласти меблі, пересунути в інший куток шафу.
— Може спочиньте з дороги, прийдете вечором?
— Який відпочинок, Несторе! — скинула на нього Неоніла очі карого зблиску. — Ми б хотіли вже сьогодні розпочати репетиції.
— І до дня Незалежності ще підготувати два-три танцювальних номери.
— Тоді йдемо, утрясемо графік занять, передамо через місцеве радіомовлення оголошення, що сьогодні, нарешті, розпочнуться репетиції танцювальних колективів.
На першій офіційній нараді у кабінеті Нестора, Наталка, Павло й близнючки узгодили графік занять, домовились, що Зоряна, окрім бального танцю, вестиме заняття у спортивно-мистецькій школі з підлітками та групою дівчат, Неоніла — дитячий та дорослий гуртки народного танцю і старшу групу спортивної школи. Нестор готуватиме перших спортсменів до осінньо-зимових змагань на першість району з кік-боксингу і вестиме літературну студію. На пропозицію Нестора, й на превелике задоволення Павла, близнючки утворять для його гурту балетну групу, а тимчасом самі виступатимуть з його «Тихим дощем».
— Давайте ми в основу сценарію, — запропонувала, під час обговорення плану підготовки свята, Наталка, — покладемо такий народний звичай, як обжинки. Акурат до дня Незалежності жнива закінчаться.
— А що, у цьому є сенс, — підтримав дівчину Павло. — Тоді тут справді буде все село!
— Що-що, а гуртом випити ми любимо! — сміється Нестор. — Та перш, аніж ми приймемо рішення, я спробую «розколоти» Біляка, на нормальні призи для отих трударів.
— Маєш рацію. В оцю пору, коли ми розсиджуємося у холодку, ті, в солоному поті, збирають у полі хліб наш насущний! — підтримує Павло. — Гадаю, що Біляк не пошкодує для них грошей. Як колишнього ідеолога, котрий знає, що таке стимули до високопродуктивної праці, тобі вдасться його підмовити.