— Ось так би і давно! — Нестор зав'язав папку й шпурнув у верхню шухляду свого письмового стола. — А то цикають по одному.
— Наталко, що це з ним?
— Не посварились, часом?
— Та ні, я щойно увійшла.
— Сідайте вже, сороки! — Нестор відкинувся на спинку стільця. — Що скажете доброго?
— Пора, шановний директоре, на тренування! — нагадала Неоніла.
— Хіба сьогодні середа?
— Завтра буде друга, — сміється Надійка.
— Тоді — вперед! Поки гасають по області «соловейки», нам треба підтримувати форму. Дорогих гостей можна сподіватись будь-якого вечора.
— Ходімо, Наталочко, з нами, — Зоряна бере дівчину під руку. — Будеш нам за рефері, а опісля позмагаємося у плаванні.
У приміщенні комплексу було порівняно тихо, настала година телесеріалів, що майже одночасно демонструються по всіх чотирьох каналах. Хто пішов додому, хто, після репетиції, залишився у кімнатах біля телевізора, і дивився свій облюбований серіал. У фойє клацали ручки ігрових автоматів, хто з хлопчиськів мчався на авто, а хто намагався потопити кораблі. Кількоро стрибало біля тенісного стола й четверо грали у більярд.
У спортивному залі скрипіли тренажери й сошли найзавзятіпіі. На татамі з роздягальні вийшли дівчата й розпочали розминку. Враз перестали скрипіти тренажери, мокрі від поту, мов скупані, хлопці та дівчата поспішили подивитися мистецтво єдиноборств. Захоплено горіли, особливо у дівчат очі, коли Неоніла, Зоряна та Надійка, кожна окремо влучно відбивалась від двох атакуючих. Нестор ухитрявся одбиватися і від усіх трьох… Та найцікавішим для спостерігачів був момент, коли майстри закінчували тренування двома-трьома вправами з «повним контактом.» Тоді постійним об'єктом атаки, зазвичай, був Нестор. Завдяки вишколу старого японця, він значно винищувався над дівчатами, тому старався бути поблажливим і намагався менше контактувати, хіба що прийом з боку дівчат змушував це зробити…
Після плавання у басейні, коли наставала пора зачиняти КСК, усі п'ятеро йшли додому. Спочатку проводжали Надійку до житла Попеля, Наталку до її обійстя, а тоді утрьох — на котеджі.
З появою у Вишеньках цих трьох чужих дівчат, сільські найяріші парубки втратили сон, і лише усвідомлення, що красуні володіють «смертельною зброєю», утримувало від негайного зізнання у «палкому коханні», яке завжди відчувала на собі будь-яка дівчина, з'явившись у чужому селі.
«Може Грицько, Тарас та інші так до самозабуття тренуються, аби найближчим часом наважитись підступитись до котроїсь з них», — останніми днями дивні думки забрідають у голову старому парубкові. Не сьогодні-завтра, а дівчатам доведеться виходити заміж, скидати з себе напругу тренувань, бодай на той час, аби привести на світ потомство…
Можливо, саме ці хлопці стануть їм чоловіками, лише він, надалі нудитиме світом. Правда, в селі, як це мало місце у випадку з Нелею, кимось уже поширюється чутка, що він от-от засватає старшу Шолудякову дівку. Навіть баба Софійка, коли до неї прибилась ця новина, нічого не сказавши хлопцеві, потайки придибала у Вишеньки, провідала своїх ще живих колєжанок, а тоді, як сніг на голову, з'явилась у будинок культури.
— Мила моя Софійко! — зачудувався Нестор, коли в порозі побачив рухливу бабину постать. — Проходьте, сідайте, — цілує хлопець у зморшкувате лице.
Баба, роззираючись навкруги, перескакує оцінюючим оком на блискучі офісні меблі, на пульт відеосистеми, поволі підступає до канапи, хреститься перед образом Богоматері з дитятком на руках, а тоді сідає, витягнувши худі маленькі ноги, взуті в повстяні тапочки.
— Яким же вітром вас завіяло? Не могли зателефонувати, я би приїхав за вами?
— Прийшла подивитись, що ти отут витіваєш, начисто забув дорогу на хутір?
— Не забув, дорога моя людино! Все ніколи було, та вже видряпуюсь з худерлиці. Як тільки відбудемо свято Незалежності…
— … Настане пора готуватись до іншого, — сміється баба.
— І все таки з’явиться трохи часу… Тим більше гряде осінь, доведеться порати город, готувати на зиму сад… Тоді я не вилазитиму з хутора… Справді, що ви робите у Вишеньках?
— Навідалась до Горпини Гладійової. Колись партизанили разом. Уже відтоптала, небога, свій ряст, догоряє свіча, і зілля моє не допомагає… Ая, минаємося ми, дитинко, покоління моє минається. А на наше місце виповзає усіляка нечисть. Нині, вже кожен другий житель України «постраждав» від совітів, а вояків УПА з'явилось утричі більше, аніж їх було насправді в ті буремні роки…
Баба на якусь мить задумалось, очі заслав туман, вона глибоко вдихнула, зітхнувши важко, видихнула й продовжила.