Ось група соловейків укотилась до середини й розбрелась по фойє, четверо, ігноруючи Неонілу, намагаються увійти до танцзали.
— Е-е, перепрошую! — Неоніла перед самим носом зачинила двері. — У нас вхід по квитках. Он — каса.
— Потім, кицюнько, потім, — здоровенний гевал міряє зверху вниз зугарну постать дівчини й широко усміхається. — Ми тільки глянемо…
— Нема на що глядіти, це ж не концерт, — впирається дівчина.
— На вроду тутешніх кицьок позиримо…
— Візьміть квитки й зирте хоч до ранку.
— А ти не піддатлива, хоч і вродлива…
— Ану, брись отсюдова! — опецькуватий з таранкуватим лицем замахнувся, мов довбешкою, на дівчину рукою і вона, зробивши на лиці смертельний переляк, відскочила від нього й плачливим голосом скривдженої дитини загукала:
— Несторе Григоровичу! Несторе Григоровичу-у!
— Що сталося? — збіг зі сходів хлопець.
— Ось ці, четверо, — добре грає роль переляканої Неоніла, — прорвались без квитків…
— Заспокойся! — Нестор гладить дівчину по плечі, вловлює в оці бадьорий вогник, вступає услід за четвіркою до танцювальної зали, встигає краєм ока завважити, як кілька тіней, що знаходились у фойє, потягнулось за ними. Неоніла, переступивши поріг, зупиняється збоку дверей і, підперши лівою рукою щоку, вже готова щомиті блокувати вихід.
— Агов, панове! — гукнув Нестор у спину четвірці. Враз, на півслові увірвалась пісня, стихла музика, спалахнуло верхнє світло й танцюючі пари застигли у подиві.
— Хто ви такі? Чому, не берете квитки, ображаєте контролера…
— А ти що за єден? — повернув до нього мармизу таранкуватий.
— Директор КСК.
— Ага, це добре. Ти саме нам і потрібний!
Тіні, що тягнулись за Нестором, підскочили до нього, скрутили назад руки, а гевал, з кривим носом на вуграстому обличчі, тицьнув під ніс фотографію.
— Де оця сука?
— Прошу вибирати вирази, ви ж у будинку культури.
— Послушай, дєрєвєнщіна, культурой мінє мозгов не кампастіруй, а гаварі де вона? — прийшов на поміч гевалу таранкуватий.
— Я такої не знаю.
— Не врі, мать твою…
— Зачекай, Барсе, — з-за спини Нестора з'явився Ромчик, що дотепер десь никав непоміченим.
«Ага, ось і ти, голубчику! — тішиться подумки Нестор, бо все йде, як вони й передбачали. — Зараз ти отримаєш свою „суджену“, потерпи ще трошки».
— Ми справді люди цивілізовані й знаходимося у колишній обласній гордості-показусі: сільському КСК, котрий нині очолює майже відомий письменник І.Грек.
— Доброго тобі вечора, Жоро! — вітається Нестор. — Як самопочуття?
— Коли по-чесному, то хреново! Давай домовимося по хорошому. Ти віддаєш її мені, й ми швиденько змотуємося.
— Її тут немає. Поїхала додому.
— Ай, Несторе, негарно. Я ж по щирості, а ти вудила закусив. Не треба цього, адже сам знаєш, що залишиться від твого КСК.
— Правду кажу, нема її тут.
— Ти чо, не відіш? Он жє не понімаєт человеческого язика! — випхався знову наперед таранкуватий і з розмаху тріснув Нестора в лице.
Компанія весело заржала, навколо них утворилось велике коло — усі танцюристи принишкли, притислись попід стіни, й мов уклякли.
— Ну, згадав?! — вишкірився таранкуватий. — Кажи, де вона, а то счас усе перевернем…
— Скільки разів ще потрібно повторити, аби дійшло до вас, що її тут нема.
— Ну й тупуватий же ти, а єщо борзопєісєц! — підступив до них кривоносий і став демонстративно натягувати на пальці масивний кастет. — Скажеш, чи попросити?
— Тут я! — чистим сопрано злетів над занімілою залою Надійчин голосок.
— О, моє серденько! — вигукнув Ромчик-Жора. — Знала б ти лише, як я за тобою скучив! Ну, тюпай до мене, кицю, тюпай…
— А я за тобою як! А ти і не телефонуєш, і не приїздиш! — дівчина сплигнула з естради й рушила до них.
— Надю, не йди, утікай! — далі грає Нестор.
— Закрой стручок! — гаркнув таранкуватий, розпустивши руки, наче справді збирався зловити кицьку й навприсядки пішов назустріч дівчині. — Киць, киць…
Очі в нього захлано горіли, мармиза плавилась в улесливості, а Надійка ступала пружним граціозним кроком з легкою усмішечкою на ледь зблідлому лиці. Нестор добре знав ціну отій посмішечці, коли всі сили, вся енергія концентрується для нанесення одного єдиного удару, й навіть дещо співчував таранкуватому.
Наблизившись на потрібну відстань, Надійка, мов дзиґа, крутнулась на лівій нозі, й правою врізала нападника по таранкуватій пиці! Бризнули шмарки, туша беркицнулась назадгусь, і по залу рознісся сморід.