Не обійшлось без невеличкого й смішного інциденту: дещо захмелілий водій радгоспу, повнуватий середнього зросту старий парубок, прозваний Колобком за свою огрядність, розштовхуючи усіх, намагається без квитка пройти у казино.
— Моє село, мій радгосп, мій клуб і ти ще будеш з мене гроші правити? — суне сто кілограмовою тушею на Надійку, котра, в перші хвилини напливу маси людей, допомагала контролеру. — Ану поступися, а то ненароком розчавлю!
І враз наче уперся в стіну, роззявив рота й застиг. Дівчина, під сміх присутніх, поклала на голову долоню, а пальці другої руки на підборіддя й, клацнувши щелепою, закрила рота. Парубок зі шумом втягнув повітря і відступив у сторону.
— Міль пардон, мадам! Мій клуб, мій радгосп, моє село і я йду за квитком… Напруга останнього тижня, а особливо сьогоднішнього дня, спала, й Нестор відчув себе, мов породілля: розслабленим, стомленим, і… страшенно голодним.
— Ось де він! — наче з-під землі, біля шинквасу казино виріс Гриша, коли хлопець замовляв собі обід. — Ходи до нас. Таку подію варто, як слід замочити!
— Що правда, то правда! — погоджується Нестор, ступаючи за Григорієм до столика, де вже сиділи Микола з дружиною, Гришова донька та жінка. — Нині справді можна!
— Ну, оскільки ти іменник, — Микола подає Несторові ледь не повний фужер пуншу, — мчи до дна!
— У здоровому тілі — здоровий дух! — додає Гриша. Лише встиг Нестор пообідати, перекинутись кількома словами зі старими приятелями, як до столу підбігло патлате біляве хлоп'я.
— Несторе Григоровичу, — шморгнуло носом, — казала Наталка, аби ви негайно прийшли до репетиційної.
— Щось трапилось?
— Не знаю… Казала негайно…
— Що ж, вибачайте, мушу йти — робота! — Нестор підвівся з-за столу. — Приїжджайте в будь-який вихідний. Тоді у мене буде час погомоніти з вами.
— А погомонимо! — згоджується Гриша. — На відміну од «Зони ризику», я тут буватиму часто…
У коридорі Нестор зіштовхнувся з Наталкою. Перегнувшись у стані, дівчина несла важкий пластиковий кульок.
— Що трапилось? — забрав у дівчини вагу.
— Нічого… — чомусь сором'язливо опустила очі.-Ми от всі зібралися… Може пообідаєш разом з нами? Якось не гарно без тебе…
— Що ж ти мені про це раніше не сказала! — Нестор відчуває приплив ніжності, вільною рукою бере дівчину за стан і злегенька притискує до себе. Вона не пручається, пригортається до парубка всім єством, хлопець відчуває упругість її перс, нахиляється й цілує у смачні дівочі вуста. Пристрасно відповівши на поцілунок, Наталка вивільнюється з обіймів, обсмикує суконьку, глипає оком вподовж довгого коридору, чи часом хто не побачив і йде попереду хлопця.
Увійшли до репетиційної кімнати, де, за накритим столом, уже сиділи близнючки, Павло, Стефка, Василь, Надійка і… Роман, що натхненно щось нашіптував у вухо Неонілі.
— Та-ак! — весело протягнув Нестор, віддав Наталці пакет і, киваючи на стіл, що вже вгинався від усякої всячини серед батареї пляшок, додав. — Невже ми, браття, все це подужаємо?
— Щоб не було мало!
— Сьогодні можна!
— Розслабитись..
— Ну й колективчик підібрався!
— Ціни йому нема! — озвався Роман. — Коли можуть на сцені, тоді чому бути слабаками за столом? До того ж у них сьогодні свято, одне з тих, що ніколи не забудеться! А це, — показав рукою на батарею вишуканих напоїв, — аз грішний жертвує на олтар власної провини з вдячністю у знак цілковитого взаємного примирення! Все забуте, ніхто не в кривді! Правда, дівчата, мої ви сестри дорогії? Ото ж прошу наповнити сі кришталеві чари й випити за мир, за щастя і добробут кожного з нас зокрема й усіх разом!
Наступного ранку Нестора викликав до себе Біляк і, лише той переступив поріг, запитав:
— Скільки коштуватиме видання твого роману?
— Я не знаю, — стенув плечима здивований Нестор. — Гадаю десь біля двох, двох з половиною мільйонів.
— Ось тобі рекомендаційний лист, їдь у «Збруч» і привозь рахунок.
— А яким тиражем видавати?
— Хоч з десять-п'ятнадцять тисяч! Як гадаєш?
— Вистачить і п’ять, — мнеться Нестор, — коли ж буде попит, тоді можна перевидати…
— Ти на це не бери! Ніхто не знає, що буде завтра. Є нагода — видавай!
— Що ж, спасибі! Я зараз же поїду…
— Ти що, хворий? Чому в тебе такий засмучений вигляд?
— Минеться. Мабуть перевтома виходить… Погуляли вчора трошки…