— Не крути, я ж по очах бачу, мучить щось. Кажи в чому річ?
— Засіла мені в голову одна ідея… Її реалізація дасть змогу швидко заробити гроші для повного фінансування КСК.
— Це вже цікаво, — Біляк прискалив око. — І що для цього потрібно?
— Позика. Бажано безпроцентна…
— І багато?
— Навіть дуже… Десять тисяч американських доларів!
— Та-ак! — Біляк зловив себе рукою за підборіддя й на якусь мить задумався. — Сума кругленька. І на який термін ти збираєшся позичати?
— Максимум на два роки.
— І що ж це за ідея?
— Хочу придбати автоматизовану фотолабораторію.
— А що воно таке, просвіти мене трошки?
— Комплекс з двох машин, що обробляють кольорові фотоплівки й друкують фотознімки. В Тернограді вже встановлена така машина, то там клієнтів тьма, двері не зачиняються. А погляньте, яка якість друку, яке насичення кольорів! — Нестор поклав перед Біляком кілька фотографій.
— Та-ак, — знову протягнув Біляк. — Далеко ми, друже, залишились, коли їхні машини роблять такої якості фото.
— Ваша правда! Поки в нас кібернетику називали продажною дівкою імперіалізму, закривали наукові центри, експериментальні лабораторії, кляті імперіалісти, без всесвітнього єдиновірного вчення, забігли в технології так далеко вперед, що навряд ми коли-небудь їх наздоженем.
— То кажеш, десять тисяч? — Біляк вийшов з-за столу й закрокував по кабінету. — Знаєш що, я позичу тобі ці гроші, але за однієї умови… Тільки зрозумій мене правильно, оскільки це стосується твого особистого. Я волів, аби ти чим скоріше одружився. Це буде стовідсотковою гарантією, що нас не покинеш, надто ти вже припав мені до душі! А ми тобі, як у старі добрі часи, справимо весілля, вручимо ключі від котеджу, і дружині, якщо це буде наша сільська дівчина, подаруємо легкове авто. Що ти скажеш на це?
— Я, Віталію Пилиповичу, звідси нікуди не втечу, будьте певні! — усміхається Нестор. — Щодо одруження, хоча я уже раз попікся, але ж не залишусь у вічних холостяках…
— Тоді домовились! Я даю, тобто позичаю, грошей, а до кінця року, максимум до весни наступного, ти одружуєшся. Згода?
— Слово джентльмена!
Час летів.
Зрушений з місця маховик набирав обертів і гроші почали робити гроші.
Василь Смичак, зі своїми радіолюбителями, відкрив телерадіомайстерню; кіно-фотостудія обслуговувала, за викликом, весілля, інші родинні свята, знімаючи на відеоплівку; прибуток від фотолабораторії покривав витрати на утримання усього персоналу КСК і сплати ренти; звільнили від оплати за навчання дітей у музичній школі для батьків-робітників радгоспу; запрацювали самоокупні курси машинопису, комп'ютерної грамоти та крою і шиття…
— Ну, Несторе! — ледь не просльозився Біляк, коли Нестор повністю розрахувався за взятий кредит. — Ти перевершив усі мої сподівання! Що то значить, коли людина вільна, розкріпачена й має з того власну вигоду й зиск!
— Без жодних гасел!
— І треба ж було стільки літ брести наосліп!
— Накреслюючи світлий путь іншим! — й обидва розсміялися.
— Віталію Пилиповичу, я перед вами боржник, поки що не виконав умови нашої попередньої угоди, але як ще дасте один кредит, у суботу несу заяву!
— А тепер на що?
— Змонтуємо в райцентрі ще одну машину… В Тернограді вже встановили шість, скоро почнуть по райцентрах монтувати. Хотілося б їх випередити…
— І знову не дотримаєш слова?
— На цей раз дотримаю! Запитайте в Стефки, сьогодні ввечері йду до її батьків…
— Ти з нею одружуєшся?
— З її сестрою…
— Гаразд, бери ще одну машину…
З огляду на навколишні події, коли в Тернограді над соловейками закінчився суд, у районі почали коїтись дивні речі: ні з того ні з сього в своєму кабінеті повісився прокурор, подейкували, що влип у якусь фінансову махінацію і збанкрутував; через деякий час, утопився у річці суддя, поїхали веселою компанією на пікнік з ночівлею і повернулися без одного; спалахнули й згоріли дві бензозаправочні станції «нового українця», колишнього директора радгоспу, Яська…
Словом, незалежна Україна пливла у невідоме життя.
