Галина Тарасюк
ЖЕКА І СПИРИДОН
Новела
Спиридона Спиридоновича Елеонора Мойсеївна знайшла на Різдво у промерзлому брудному під'їзді. Сидів, забившись між холодних облуплених батарей, і дивився на неї сумними розумними очима так жалібно, так жалісно, що Елеонора Мойсеївна аж перечепилась через той погляд. Вона довго стояла і дивилась на Спиридона Спиридоновича і не знала, що робити. Як від усіх бомжів, від нього кепсько тхнуло, але крізь бруд і нещасність проступала благородна порода. Видно, Спиридона Спиридоновича дійсно спіткала біда. В якусь мить Елеонора Мойсеївна відчула в ньому рідну душу, бо сама останнім часом почувалась самотньою, покинутою і зовсім бідною. Раніше вона хоч підробляла уроками музики, але руки її доконав поліартрит. І тепер вони із Жекою, сином від другого шлюбу, перебивались з хліба на воду на її мізерну пенсію викладачки фортепіано Київської консерваторії.
Жека, після розвалу «Укртелефільму», де він раніше працював асистентом оператора, зостався при своїх інтересах. Почав прикладатись до чарки та шастати по молодицях, а коли остання вигонила, повертався додому і цілими днями спав і злісно бахкав дверцятами порожнього холодильника.
Дочка Елеонори Мойсеївни від першого шлюбу, дитина вдаліша, аніж від другого, метикувата і здібненька, років десять як виїхала з сім'єю в Ізраїль. Кликала все маму, але маму туди не пускав безпутний Жека. Даремно Елеонора Мойсеївна просила його: женись на порядній єврейській дівчині… Син психував і кричав:
— Да на хрєна ано мнє — я же подохну от скукі!
Даремно Елеонора Мойсеївна просила його їхати вслід за сестрою. Жека психував і своє долдонив:
— Да на хрєна ано мнє — я же подохну там от жари!
Скоро Елеонора Мойсеївна перестала просити, зрозумівши, що синові, як і його покійному батькові — чалдону сибірському, нічого, крім півлітри і баби в цьому житті не треба було.
Згадка про сина, який знову десь пропадав, вирішила долю Спиридона Спиридоновича. Елеонора Мойсеївна приволокла його додому, нагодувала соєвими сосисками — єдиною святковою стравою, а потім, позичивши в сусідів шампуню від бліх, купала його в гарячій пінистій ванні. Охлялий і приморожений Спиридон Спиридонович терпів водяні екзекуції, мовчки, як справжній інтелігент, і врешті заснув мирним сном на кріслі, замотаний у старі сорочки покійних чоловіків нової хазяйки. Там його мало не розчавив п'яний Жека. Розгледівши в ганчір'ї Спиридона Спиридоновича, він почав психувати і кричати: — На хрєна ти єво пріволокла, етого бомжа? І так жрать ні хрєна, а ана всякую тварь бездомную волокйот!
Спиридон Спиридонович не зрадив благородним своїм кров'ям, витерпів образи мовчки, але… демонстративно пересунувшись із незручного шкіряного крісла у перини до Елеонори Мойсеївни — на територію, недосяжну для дурнуватого Жеки. Жека від нахабства бомжа аж протверезів, на що Спиридон Спиридонович, розкинувши на перинах відмите і віджиле тіло, лиш переможно помуркував та вусами ворушив.
З того дня і почалась між Спиридоном Спиридоновичем і Жекою запекла і затяжна війна. Жека, вигнаний останньою терплячою пасією, тверезий, від чого ще дурніший, влаштовував на Спиридона Спиридоновича справжнє полювання. З диким криком: — Кастрірую, урод мєрзопакостний, — гонив його по квартирі, кидався чобітьми, морив голодом, з'їдаючи все, що можна було з'їсти на скромній кухні Елеонори Мойсеївни. Елеонора Мойсеївна страждала, жаліло нещасного Спиридона Спиридоновича, і потайки підгодовувала його, прихованим бозна в яких потаємних закамарках, холодним і слизьким лівером.
Такого приниження від чалдонського нащадка Спиридон Спиридонович довго витримати не міг — збунтувалась благородна порода і він почав мстити. Чисто так, як міг мстити принижений, загнаний у глухий кут чоловік і тими засобами, які були йому доступні в тяжких умовах хатньої партизанської війни. Отож Спиридон Спиридонович, доведений до відчаю, почав паскудити на все, що пахло психованим Жекою: на смердючі черевики, давно не прану куртку, а особливо полюбляв Спиридон Спиридонович кропити нижню білизну ворога.
Жека ці пахучі терористичні акції Спиридона Спиридоновича помітив не зразу. А як помітив, озвірів, вчинив справжню бойню, а далі і задумався, зрозумівши, що сили не рівні. А зрозумівши це, зрозумів, що і Спиридон Спиридонович — жива істота, і, як мужику, не легко йому отак жити — без їжі і баби. По собі знав. І пом'як Жека до непрохано квартиранта. А пом'якнувши, заходився серед своїх молодиць шукати Спиридону подругу, «а то єщьо рехньотся мужік» — казав у телефонну слухавку співчутливо.