Мій син закінчив університет, знайшов собі непогану роботу й милу гарну дівчину. Син пам’ятає про те, яке враження справила на мене моя остання робота в «Таємному бажанні». І щоразу, коли десь бачить матеріал про Пінзеля, завжди показує його мені. Ще жоден автор газетних матеріалів не написав чогось такого, чого б я не знала.
Більше того, я можу сказати, що рік тому завдяки своїй роботі в журналі я познайомилася з чоловіком, який став моїм близьким другом. Ми тільки зустрічаємося, ще не живемо разом, але це може трапитися, оскільки той чоловік налагодив добрі стосунки і з моїм сином, і з моїм колишнім чоловіком, який іноді заходить пограти з сином в шахи. Це спокійний солідний чоловік, який, принаймні, на даному етапі, готовий виконувати бажання коханої жінки. Але щось заважає мені розповісти йому про Мішеля й про Пінзеля. Хоча про свою багаторічну роботу в «Таємному бажанні» я йому розповідала. Він готовий поїхати зі мною до Бучача, але туди я б хотіла поїхати не з ним. Краще навіть самій. Колись моя мати казала, що для жінки близькість із чоловіком може бути виправдана лише двома речами: або коханням, або наміром влаштувати свою долю. Все, що поза тим, є блудом. Загалом, я згодна з мамою. Але у випадку з Андрієм все зрозуміло: я ціную його підтримку, він мені приємний і як чоловік, і як людина. А щодо Мішеля не зрозуміло нічого. Але в мене є відчуття, що моя близькість із Мішелем Боговідступником також не була блудом. Тільки мені бракує слів і понять довести цю істину.
Мої контакти з Дариною Костюк, на жаль, урвалися. Одного разу я бачила її по телебаченню, вона розповідала про своє видавництво. Але до мене вона не озивалася, певне, була дуже завантажена іншими проектами. Та й що могла сказати їй я? Що в мене нічого нового?
Від Пепербаума не надходило жодної пропозиції, хоча, як мені здається, «Таємне бажання» існує й досі. В мене немає прямих доказів, але мені здається, що мене в журнал порекомендував саме Пепербаум, якому в якийсь спосіб стало відомо про божевілля моєї останньої місії. Мені б хотілося зустрітися з ним, але немає нагоди й часу.
А Пінзель і Мішель бентежать мене й досі. Ці два загадкових скульптора є джерелом мого неспокою, і, одночасно, могутньою рушійною силою моєї зацікавленості великим світом. Крім того, що я й досі занепокоєна, чи вернеться в Україну трактат Пінзеля, мене бентежить його зміст і те, чим він міг бути корисним Мішелю. Мене бентежить, чому Мішель не говорив мені, що він — скульптор. Мене тривожить, хто так уміло цькував його. Так, вочевидь до того причетна його сестра, але чому вона так чинила? І чому чорна фігурка викликала у Мішеля такий нервовий зрив?
Коли я довго не думаю про них, вони обоє починають снитися, і ті сни несуть мені велику тривогу і змушують не забувати. Як Пінзелева Єлизавета, яка змушувала Дарину Костюк звернути на себе увагу тим, що викликала в неї запаморочення.
... А, може, й правда ті, хто уважно дивився у вічі Пінзелевим скульптурам, приречені стати іншими? Якщо так, то я зробила тільки один крок по дорозі свого перетворення. Тому мені, мабуть, так незатишно. Я хочу знайти можливість зробити й інші кроки.
Корнела Любаєвич дочитала останній аркуш. Вона не могла відірватись від читання, поки не дійшла до кінця. То був роздрук сповіді її колеги. Десь місяць тому Леся Касовська, завідуюча відділом закордонних зв’язків жіночого часопису «Олеся», попросила її, психолога, яка співпрацює з їхнім журналом, про допомогу.
Жінка, яка за критеріями цієї країни цілком може вважатися і гарною, і успішною, скаржилася, що бачить тривожні сни, не може позбутися нав’язливих спогадів. Іноді ці проблеми видаються їй навіть досить серйозними.
Тоді Корнела Любаєвич навмисне назвала астрономічну суму, за яку вона б взялася проробляти її проблеми. Але можлива суттєва знижка, якщо клієнтка докладно викладе все, що її непокоїть, у письмовій формі. Звичайно ж, з колеги вона таких грошей ніколи б не брала. Але вона знала цей метод: якщо клієнт детально опише свою проблему, нерідко тим самим вже наполовину позбудеться її.
Коли від Лесі їй передали великий конверт з її сповіддю: роздрукована чотирнадцятим шрифтом, вона займала вісімдесят сторінок. Корнелі стало зле. Вона не чекала від ділової Лесі такої феноменальної працьовитості. Оце стільки сидіти писати вечорами після роботи! А їй стільки читати! Якби авторка сама передавала їй опис своїх таємних негараздів, вона б звеліла їй втричі скоротити написане. Але так сталося, що текст лежить в неї на колінах, а треба дочекатись головного редактора, щоб узгодити з ним формат її наступних коментарів. Читати нове число глянцевого журналу немає сил, досить, що вона для нього пише. А сидіти без діла Корнела також не звикла. Мимоволі почала читати твір Лесі Касовської. А тут іще з конверту випали світлини дивовижних скульптур. На одних ззаду написано «Іоанн Георг». На інших «Мішель». Ці світлини також спонукали читати сповідь Лесі Касовської, і не просити, щоб вона її скоротила.
З’ясувавши питання з головним редактором, Корнела поїхала додому, не заходячи в магазин, щоб скоріше дочитати Лесину сповідь до кінця. Ця жінка дуже відповідально поставилась до її завдання. Коли ж вона запропонувала їй написати це? Всього три тижні тому, коли було ще тепло. Так, за тиждень до Покрови. Тоді, із початком бабиного літа, Лесі нестерпно захотілося до Львова й до Бучача. А тут вечірка з приводу дня народження головного редактора. Поряд з Лесею гарний спокійний мужчина, з яким вона цілком може почуватися дівчинкою. А їй не дає спокою невротичний, але до біса талановитий хлопчик. Тільки котрий із них? Той, який пожертвував своїм здоров’ям заради своїх творчих осяянь? Чи той, який два століття тому світ за очі пішов зі Львова у розквіті своєї слави, пожертвувавши усім заради якоїсь химерної ідеї?
Корнела стала читати Лесину сповідь вдруге. Тепер вже з олівцем в руках. Робила позначки на полях, підкреслювала ключові моменти. Завтра вона прогляне цей текст іще раз, побачить якісь деталі, яких не вловила зараз. І, вочевидь, зможе збагнути те, чого не збагнула сама Єлизавета-Маріанна, он яке ім’я має Леся Касовська.
Недарма роботу психолога порівнюють із роботою детектива. Леся добросовісно описала всі події, по змозі пригадала основні деталі. Добре, що цей манускрипт, а вірніше, роздрук дістався Корнелі саме так, як воно сталося, і вона не змушувала Лесю скорочувати цей текст. Інакше б вона просто відлякала цю жінку, а не допомогла їй.
За кілька днів дві жінки зустрілися. Корнела не захотіла сидіти в кафе, запропонувала пройтися осіннім парком, тим більше дні стоять сірі, мокрі, але теплі. Під ногами шарудить поблякле скрючене листя, нагадуючи, що надворі закінчується місяць листопад. Різкі лінії гілля в темряві нагадують обриси химерних готичних скульптур.
— Як ви бажаєте, Лесю, щоб я називала вас Маріанною?
— Як вам зручніше, Корнело.
— Ви бачите, яке у мене ім’я? Прямо для «Таємного бажання». Але це моє справжнє ім’я.
— Називайте мене так, як вам зручніше. Але в цьому світі я Леся.
— Гаразд, Лесю. Отже, у вас виник дуже тісний духовний зв’язок із тим чоловіком, якого ви називаєте «хлопчиком». Настільки тісний і глибокий, що ви й самі не можете збагнути його глибини.
— Але я ніколи не розраховувала на нього, Корнело.
— Я розумію. Але доля вирішила за вас. Доля вас тісно пов’язала. А потім та ж сама доля боляче розвела вас. І вас мучить так званий ефект незавершеної дії. У психології є таке поняття: незавершена дія. Так, ви цілком були готові, що ваші стосунки урвуться. Але урватися вони мали по-іншому! Він мав віддати вам трактат, ви мали віддати йому його фотокопію. Він мав підтвердити, що це саме те, що він шукав. Адже ви зіграли ключову роль в розшуку цього документа. І витратили на це чимало душевних зусиль.
— Це вийшло само собою. Я цього не можу пояснити.
— Але, повторюю, ви витратили чимало зусиль, ви виснажились під час видалення трактату з чрева жертви. Ви не шкодуєте про втрачені зусилля. Аби тільки знати, що вони не були намарними. Також вас бентежить не лише сам розрив ваших стосунків, а й недовіра вашого коханого до вас.