IV. Перше міністерство жидівських справ
Знаємо вже з раніше сказаного, що створення окремої посади віцесекретаря жидівських справ (також російського і польського) було формально пов’язане з угодою між українською Центральною Радою і російським Тимчасовим Урядом. Знаємо також, що з укладенням цієї угоди російський уряд мовчазно визнав автономний статус України, хоч у тексті угоди слово «автономія» зовсім не було згадане.
Ця угода, як сказано, пережила вже від самого початку тяжку кризу: територія автономного краю і компетенції крайового уряду були значно звужені. Але врешті українці рішили повестися згідно з жидівським народним прислів’ям: «Від свині — принаймні щетина». І взялися упорядковувати свою хату: склали новий Генеральний Секретаріят; і в його складі — три віце-секретарі від меншостей. Росіяни свого віце-секретаріяту тоді не обсадили, зробили це лише жиди і поляки. Першим віце-секретарем жидівських справ був іменований д-р Моше Зільберфарб. Це був фактично день народження жидівської національної автономії в Україні.
Як при народженні першої автономної країни не було згадане саме слово «автономія», так оминули назвати дитину її іменем також при народженні першої автономної нації — жидівської. Але вже у першій «Деклярації жидівського віце-секретаря» від 1 жовтня 1917 року, яка формулювала програму майбутньої діяльности віце-секретаріяту, трактувалося з повною ясністю жидівську національну автономію, її історичне коріння, її істоту й величезну принципову важливість. Тому варто зупинитися на цьому історичному документі.[20]
Вперше, говориться в деклярації, маємо визнання національних вимог жидівського народу, «прагнення ширших жидівських народних верств до національної автономії» — «Створений окремий віце-секретаріят для жидівських справ, на чолі з віце-секретарем, якому надані, в рамках жидівських справ, права генерального секретаря. У віце-секретаріяті жидівське населення України дістало орган державної влади, обов’язком якого було стояти на сторожі членів жидівської нації і захищати їх проти будь-яких юридичних чи фактичних обмежень їх громадянських і політичних прав; віце-секретаріят має упорядкувати, на основі свободи і демократії, внутрішнє життя жидівської нації, її існуючі установи й творити нові для задоволення нових, зростаючих національних потреб».
«Жодне правило, жодний розпорядок чи закон, які стосуються внутрішнього життя жидівської нації чи її прав, не може набрати законної сили без згоди і підпису віце-секретаря».
«Першим обов’язком віце-секретаря буде випрацювати, за допомогою Національної Ради, Статут жидівської національної автономії. Національна Рада зараз витворюється при віце-секретаріяті з представників усіх (жидівських) політичних угрупувань на Україні. Статут національної автономії поступить до Жидівських Національних Зборів, які будуть скликані на демократичних підставах й які будуть єдиною повномочною установою для встановлення засад статуту. Вони ж мають створити певний національний орган, перед яким віце-секретаріят буде відповідати за свою діяльність».
«Будувати нашу національну автономію будемо — на громаді. Місцева громада буде тим ланцюгом, який з’єднає майбутнє нашого національного самоврядування з його минулим. Жидівський віце-секретаріят вважає за одне з своїх важливіших завдань складення законопроекту для нового порядку у громадах, який відповідатиме засадам демократії і суспільним потребам та вимогам сучасного жидівського життя». — «Треба якнайскоріше створити демократичні громадські ради, обрані усім жидівським населенням».
«Також не сміє надалі існувати громада за рахунок доходів з «такси»,[21] яка накладає увесь податковий тягар на найбідніші прошарки населення. Тут потрібно ввести швидко реформу в дусі демократичної податкової політики».
«Завданням віце-секретаріяту в ділянці народної освіти буде — дбати про піднесення шкільної і позашкільної освіти на рівень, що відповідатиме педагогічним вимогам та жидівській і всесвітній культурі сучасности. Шкільна мережа має бути вистачально густа, щоб фактично уможливити загально-обов’язкову народну освіту».
20
М. Зільберфабр. Жидівське міністерство і жидівська національна автономія в Україні (ідиш), Київ 1920, стор. 8/15 (Додатки).
21
«Таксою» називався податок на «кошерне» м’ясо від худоби, різане за ритуальним законом і заготовлене під наглядом рабинату. Цей податок удорожчував м’ясо для тих, хто дотримувався ритуальних приписів, а це були переважно незаможні прошарки жидівського населення.