Під фірмою Наукового Товариства ім. Шевченка у серії «Записки» друкується цю книгу Достойного Ювілята з вірою, що це відповідає його інтенціям.
Студія «Жидівська національна автономія в Україні» появилася вперше, у скороченому вигляді, мовою ідиш 1961 року в Нью-Йорку. Перше українське видання, циклостилевим способом, вийшло в 1963 році. У ближчому часі появиться англомовне видання в США.
Другим, достойнішим виданням цієї книги українська суспільність, хоч якоюсь мірою, сплачує борг вдячности Достойному Ювілятові.
І. Жидівська національна автономія була законною дитиною революції
Жидівська національна автономія виникла на тлі демократичної революції весни 1917 р. в Росії. Гасло жидівської національної автономії перетворилося з абстрактної програмової точки на живу конкретну вимогу всіх жидівських національних партій у прямій причиновій залежності з початком національних революцій усіх тих народів Російської Імперії, які тільки з перемогою демократичної революції звільнилися від віковічної неволі й почали будувати власними силами своє національне життя. Національна воля жидівської меншости, народжена разом з національною волею народів, поміж якими ці жидівські меншості жили впродовж численних поколінь, поділила гірку долю національно-революційних досягнень тих народів: похорон жидівської національної автономії відбувся разом з похороном загальної демократичної й національної революції тих народів, які саме тільки «воскресли з мертвих» і почали випростовувати свою національну постать. Цей паралелізм долі, ця причинова взаємозалежність перемоги і поразки жидівських прямувань і національних досягнень інших народів можна простежити не лише у загальному перебігу революції, але також на поодиноких її етапах: щоразу, коли брали гору сили, які мали на меті підкопати демократичні підстави революції, або задушити національний сепаратизм народів, які щойно усамостійнилися, перемога тих сил відбивалася автоматично на долі жидівської національної автономії й на становищі жидівської меншости взагалі.
Жидівська національна автономія в Україні не була якимсь ізольованим явищем на терені Росії в добу революції. Подібні явища й паралельні події відбувалися також у рамках деяких інших національних революцій: у Литві, Латвії, Естонії, почасти Білорусі. Але, коли порівнюємо національні досягнення жидівської меншости у тих країнах з обсягом, компетенцією, практичною працею, а, зокрема, з формально-конституційним станом Жидівської автономії в рамках Української держави, то переконаємося у виключній оригінальності автономного статусу жидівської мешости в Україні, у зразковому характері цього статусу. Національно-конституційний стан, створений законом про національно-персональну автономію жидівської меншости в Україні, стоїть осамітнено в усій історії жидівського народу в розсіянні, і є визначним і неповторним явищем у спробах уреґулювання міжнаціональних стосунків в багатонаціональних державах.
Як уже згадано, жидівська меншість здобула певні права національного самоврядування також у деяких інших частинах Росії, яким пощастило відокремитися й проголосити свою державну самостійність. Доля жидівських національних прав і створених на їх підставі національно-автономних установ була врешті дуже подібна до остаточної долі національно-персональної автономії найбільшої жидівської національної меншости в межах колишньої Росії — жидівства України: в міру перемоги національно-політичної реакції у цих нових державах почався процес звужування тих нових прав жидівської меншости, аж до їх скасування, а потім, коли всі демократичні і національні досягнення революції загинули у хвилях більшовицької повені, зникли й самі ті національні держави й з ними також усі рештки жидівських національних прав в тих державах.
Поза Україною були ще три нові держави, які відокремилися від Росії і в яких були забезпечені жидівській меншості певні національні права національно-автономного характеру, оскільки вони перекладали певні компетенції загально-державних установ на відповідні жидівські установи на засаді самоврядування. Це були: Литва, Латвія і Естонія. У всіх був визнаний принцип автономії у керівництві внутрішніми національно-жидівськими справами. Цей принцип був спільний у цих трьох державах, але поза ним існувала значна різниця у загальному обсягу тих прав, у змісті компетенції автономних установ, а особливо у конституційній позиції самої жидівської автономії й її центральних органів в державі. Щодо цього стан жидівської автономії у тих країнах ніяк не можна порівняти з широким конституційним обсягом жидівської автономії в Україні. Але в усьому цьому істотно важливе, що надання автономних прав жидівській меншості в Східній Европі було визнане як легальна частина трьох головних засад революції: демократії, соціалізму й національного самовизначення. Разом з цими трьома головними засадами великої східньо-европейської революції жидівська національна автономія народилася й з ними разом вона загинула.