Тимчасові Національні Збори одностайно постановили на засіданні 10 листопада створити парляментарний орган зі значно меншим особистим складом (з 25 членів), який міг би пристосуватися також до напівлегальних умов того часу і продовжувати виконувати законодавчі функції Національних Зборів у часі між сесіями цих останніх. Зокрема Малі Національні Збори мали: 1) контролювати діяльність «Національного Секретаріяту», 2) розглядати і затверджувати бюджет, 3) доповнювати склад «Національного Секретаріяту» у випадку вибуття його членів. Його партійний склад відповідав тому, що в Національних Зборах: 8 від сіоністів, 5 від «Бунду», 4 від «Ахдут», 3 від «Цеїре-Ціон», по 2 від «Об’єднаних соціялістів» і «Поале-Ціон», 1 від «Фолькспартай». Отже, відношення сил обох таборів було, 15 проти 10.
Перше засідання цього нового представницького органу жидівства України відбулося лише 30 грудня 1918 року, вже в радикально зміненій політичній ситуації, докладний опис якої подається в наступному розділі цієї праці — «Друга Українська Народна Республіка». Тут обмежимося коротким описом головних подій, що створили цю нову ситуацію в країні і в жидівському суспільстві.
Переможне повстання проти гетьманського режиму вимело геть із країни як цей режим, так і окупаційне німецьке військо. Українська Народна Республіка була відновлена на чолі з Директорією. Одним з перших актів Директорії було відновлення закону про національно-персональну автономію для національних меншостей. А безпосереднім наслідком цих подій було, що вирішальним чинником у політичному житті знову стала соціялістична демократія. Ця остання зміна негайно відбилася також на внутрішній ситуації в жидівській суспільності.
Насамперед виявилася рішуча нехіть жидівських соціялістичних партій супроти вимог Національного Секретаріяту бути визнаним за єдиний правомочний представницький орган жидівської автономії в Україні. Національний Секретаріят зі свого боку вів уперту боротьбу проти вимоги жидівських соціялістів, що було також бажанням Директорії, ввести в уряд Республіки міністра для жидівських справ на тих самих підставах, на яких цей міністер діяв у добу Центральної Ради.
Коли нині відкрилося перше засідання Малих Національних Зборів, виявилося, що соціалісти не збираються співпрацювати з тими органами, які створили Тимчасові Національні Збори на їх першій сесії в листопаді. «Бунд» і «Об’єднані соціялісти» заявили про свій виступ як з «великих», так і з «малих» Зборів. Представник «Бунду» виголосив деклярацію, яка недвозначно віддзеркалювала змінену політичну ситуацію, як це добре було видно з наступних його слів: «Національні Збори не можуть сьогодні претендувати на представництво жидівської нації. Після революції в Німеччині, сталася революція в Україні. Тепер уже неможливо, щоб Національні Збори зробилися джерелом влади на жидівській вулиці». «Поале-Ціон» довели до відома про свій виступ з Малих Зборів, — хоч залишилися у «Великих», в листі, в якому вони писали: «Беручи до уваги новий політичний стан, який настав в Україні по перемозі революції… як також те, що Тимчасові Національні Збори більше не віддзеркалюють сучасного відношення сил серед жидівського народу на Україні… вони відкликають своїх представників з Малих Зборів».
З усієї опозиції залишився надалі в Малих Зборах тільки представник демократичної «Фолькспартай», В. Лацький, останній жидівський міністер з доби Центральної Ради. Своє ставлення до нового стану на «Зборах» він формулював так: «Створене становище рівнозначне внутрішній руїні в народі, й у цьому винні обидві сторони. Більшість провадила вперту політику, не уступала ні в чому, поводилася як переможець… Робітнича демократія зі свого боку стала на слизький шлях: Нині вони покидають Національні Збори, завтра вони вийдуть із місцевих громад, а потім з Установчих Зборів».[41]
З відходом соціялістів у Малих Зборах залишилося тільки 16 членів. Але засідання продовжувалися і були присвячені, головним чином, обговоренню і прийняттю різних законів з обсягу національної автономії. В цілому відбулося 9 засідань і останнє з них 21 березня 1919 року. Закінчився цей період — «Жидівські Національні Збори» — з остаточним переходом влади в Києві до більшовиків.