Але доки настав час спокійної праці, доки усталилися сяк-так відносини з населенням, в усьому трикутнику панував стан тяжкого напруження. Жидівське населення зустріло українське військо й владу з почуттям глибокого розчарування, зі зневірою і ледве прихованою ворожнечею. Прихід української влади до тих місць почався швидко після проскурівської різні, подібної якій щодо жорстокості, до того часу в Україні ще не знали. Страшні оповідання про ту різню поширилися по цілому терені, що був тоді під українською владою. Отаманські загони, деморалізовані й озлоблені поразками в боях з більшовиками, помстилися на безборонному містечковому населенні. Спорадичні спроби жидівської молоді оборонити жидівське населення вважалося «більшовицькими повстаннями» і їх жорстоко придушували, а полонених розстрілювали, як «державних зрадників», бо ж вони рахувалися «громадянами УНР». Були також такі випадки сутичок українських частин із жидівською самообороною, які місцеві більшовики свідомо провокували, щоб використати цю озброєну жидівську молодь у війні проти українського війська. Так, відомий випадок участи кам’янецької жидівської самооборони в бою з українською частиною, яка наступала на Кам’янець: місцева більшовицька влада вночі підняла на ноги членів цієї самооборони під приводом, що наближається «погромницька банда» й, поставивши з тилу групи самооборони справжній військовий загін, змусила її активно воювати проти такого самого загону українського війська. Коли згодом Кам’янець був остаточно зайнятий українським військом, група людей з цієї самооборони була віддана під військовий суд за «державну зраду». Між іншим варто відзначити, що в цій самообороні було чимало членів партії міністра Ревуцького, а кам’янецька група «Поале-Ціон» була відома своєю активною підтримкою проукраїнської політики цієї партії. Ця особлива прихильність місцевих поалеціоністів до української справи прислужилася потім чимало до упорядкування взаємовідносин між українською владою і місцевим жидівським населенням.
Той провокаційний більшовицький випадок з кам’янецькою самообороною скінчився звільненням обвинувачених, бо в Кам’ янці вже сидів уряд УНР і область була напередодні установлення певного правопорядку в усьому запіллі української армії. Але поки дійшло до нового стану, не було ні одного жидівського містечка, або міста, яке б не зазнало погрому, грабунку, або не було обложене контрибуцією. «Населення півмільйона жидів було зруйноване протягом короткого часу», — оповідав місцевий жидівський діяч, член «Об’єднаної жидівської соціялістичної партії», який представляв у тому районі Міжнародний Червоний Хрест для допомоги втікачам, жертвам війни, й закордонні допомогові жидівські організації. Пан Ґумінер, свідоцтвом якого ми користуємося тут, був свідком подій у тому трикутнику протягом всієї доби існування там української влади, аж до листопаду 1920 року.[64] Напередодні «кам’янецької доби» української державности жидівське населення дійшло до такого стану, що воно почало дивитися на більшовиків, як на своїх єдиних оборонців від грабунку, насильств, свавілля отаманщини.
Поворотний похід українського війська з Тернополя на Кам’янець і далі на Проскурів, Вінницю аж до Бердичева був наступом, в якому вже відчувалася упорядковуюча рука «державного центру». Але на цей раз далася взнаки жидівському населенню деморалізація відступаючого, побитого більшовицького війська. Вирішальна зміна у становищі цивільної людности на території так густо заселеній жидами, як той трикутник, наступила з приходом Галицької Армії, яка була змушена відступити перед переважаючою силою польської армії та фатально несприятливою для української справи констеляцією в політиці Антанти. Дуже скоро жидівське населення всієї тієї околиці почало дивитися на це дисципліноване, виховане в європейській традиції військо, як на вірну запоруку правопорядку й спокійного існування, поскільки таке спокійне життя було взагалі можливе на терені, охопленому пожежею війни.
Другим позитивним чинником цієї нової доби була Державна Інспекція, яка мала стежити за тим, щоб військові частини не допускалися жодного свавілля й беззаконня щодо цивільної людности. Державні інспектори, приділені до війська УНР, сприяли чимало піднесенню дисципліни в армії й упорядкуванню взаємовідносин між нею і жидівським населенням.
Як діяльність Державної Інспекції, так і загальна зміна внутрішньо політичного «клімату» стали давати позитивні наслідки лише з усталенням в Кам’янці нового соціялістичного Уряду з соціял-демократом Ісааком Мазепою на чолі. Ця загальна зміна відноситься до серпня 1919 р. Відповідно до того змінилося з часом ставлення жидівського населення й місцевих жидівських суспільних чинників до української держави, а також до жидівського міністра, який, як уже згадувалось, не залишав свого місця навіть у найтрагічніші для жидівського населення хвилини тієї бурхливої доби. На цю зміну в настроях жидівського населення вплинули чимало ті злидні, які зазнало це населення від більшовицької влади, що панувала на тих теренах протягом кількох тижнів, аж поки не повернулося туди з Тернополя українське військо й з ним український уряд.