– Завтра у нас крута вечірка, – сказав воротила.
– Все одно бардак. А де бардак, там… – капітан пошукав потрібне слово, але так і далі йшов довгим коридором, обминаючи ящики з помаранчами, ананасами, яблуками і морозивом.
– Холодильники переповнені, – сказав охоронець.
– Ламай у себе? – запитав капітан.
– Він за стійкою бару. Людей майже немає. Є крихітка Бібі, як завжди вгашений. Він чіплявся до якогось натурала. Сьогодні вийшла потасовка. Можуть бути неприємності, – сказав охоронець.
– Ти хочеш сказати, що я саме вчасно?
– Я нічого тобі не говорив, капітане, – і з цими словами воротила відчинив важкі, оббиті червоним двері.
Зал дійсно був напівпорожній. Стриптизні шести пустували, тільки біля одного крутився обдовбаний Бібі, але ніхто з присутніх на нього не звертав уваги. Бібі походив з багатої родини і з дитинства полюбляв одягати жіночі шмотки. Потім це стало потребою, але виховання і суспільна думка вимушувала його кожного дня ходити на роботу в адміністрацію президента, а неділі та суботи збавляти у «Золотому голубі», де про нього ніхто майже нічого не знав, крім Ламая, хазяїна клубу, та кількох клієнтів. Бібі йому не хотілося бачити. Вони знали один одного у тому житті й коли перетиналися, то чемно кивали головами і розходилися. Принаймні нічого ворожого, хоча Величку часто хотілося вибити все гівно і всі кишки з його нутра. За столиками, під світильниками, що зображали пальми, сиділо троє чоловіків. Двоє явно плакали за каталажкою, – обдовбані до такого чамору, що їм видавалися столи білими мальдівськими пляжами. Величко пройшов темною стороною до бару, сів за стійку. Ламай зробив здивоване обличчя і поправив розкішне каштанове волосся рукою. Одягнений Ламай був зараз у шикарну сукню від «Версаче» і десь віддалено нагадував Ванессу Параді, тільки на чотири розміри більшу.
– Як завжди, коньяк? – замість привітання сказав Ламай.
– Так. І каву поміцніше, – відповів капітан і глянув через плече на Бібі. – Ти не боїшся, що через цього сучого сина у тебе будуть неприємності?
– У тебе настрій паскудний? – запитав Ламай, ставлячи перед капітаном каву і коньяк.
– Ні. Просто я не хочу віддуватися за цього покидька, – процідив крізь зуби Величко.
Капітан випив коньяк залпом, наче горілку. Каву пив маленькими ковточками, з насолодою прислухаючись, як рідина опускається до порожнього шлунка. Бібі зліз зі сцени і підійшов до бару.
– О! Привіт, привіт, – сказав він і обняв за плечі капітана.
Величко скинув руку і продовжував пити каву. Бібі ображено розвів руками, відкопилив губу і, похитуючись, побрів до бару. Ламай кивнув головою вишибалі.
– Він не той, за кого себе має, – процідив Величко.
– Хм-м, подобається, нехай грається. Це справа вибору, – відповів Ламай.
– Ти так думаєш? – капітан закурив сигарету.
– Я знаю, – Ламай поправив зачіску.
– Сьогодні якийсь довбонутий день, – капітан допив каву. – Всі знають, лише я один нічого не знаю. Всі вчать, і ніхто толком не тямить про те, що говорить, але говорять з таким виглядом, наче вони ухопили Магомета за бороду.
– А от про це не треба, – Ламай розвернувся спиною, почав переставляти пляшки.
– Агов. Ану повернися до мене, – наказним тоном сказав капітан.
– Мені нема про що говорити. Про такі речі, – сказав, не обертаючись, Ламай, пораючись зі своїми пляшками. – Саме про це не хочу говорити.
– Про що?
– Про дві речі я не говорю. Про те, хто я насправді, і про Бога, – Ламай обернувся і поставив пляшку перед капітаном. – Можеш наливати. Я пригощаю.
З усього було видно, що Ламай хоче поговорити; і не тільки від того, що занудився у цьому золотому райку, подумав капітан.
– Ти віруючий? – запитав він Ламая.
– Так.
– А як тоді клеїться до тебе…
– Просто. Я просто впевнений, що не з-за нас завалиться цей світ. З тобою ж навпаки. Ти перескочив у наш світ і перетягнув до нього свої болячки.
– Дивно, – капітан скрипнув зубами.
– Нічого дивного. Ти був надто чесним і надто погано вихованим, дорогуша. Тобі сказали, якщо ти грішний, то не маєш ніякого права на спасіння. Ніхто, голубе, не вірить у спасіння, але вірить у Бога. От і все. Це і є гріх. Не бути тим, ким є насправді. А ти у нашому світі почуваєшся зрадником. Але ніколи не треба допускати неповагу до того, що тебе створило і що рухає тобою…