– Ясно. Перевіримо ще раз. Останнім його бачив Величко, – лейтенант кахикнув у кулак і знову склав руки у позі комахи-богомола.
– Чудово, у нього і запитуйте, а я піду, – і, не втрачаючи цього разу загартованої витримки, він повільно, зі знанням діла допив коньяк, висунув язик, лизнув спочатку повітря, потім уже губи. Потому встав, і в глухій кімнаті з задрапованими вікнами зарипіли його лаковані черевики. Зараз на такі в них мода, ляснуло у голові лейтенанта, і він хмикнув уголос, правда, тільки тоді, як за майором зачинилися двері.
Його напарник відразу перевернув стільця, і його воскове обличчя взялося десятком зморщок, які вказували на емоції. Крім того, він підняв гузно і гучно перднув. Лейтенант замахав перед своїм носом, відстовбурчивши мізинця.
– От падлюка.
– Саме так. Ну і? – напарник витягнув пачку «Прими» з фільтром.
– «Оптіма червона»? – запитав, хмикнув і розв’язно, як хлопчисько, виставив ноги і випустив струмінь сизого диму.
– Ага… Ну і…
– Ага, – передражнив його лейтенант. – Ага. Візьмемося за сина, потім за маму, потім за тата. А потім за нас візьметься гарант.
– Величка як, потрусимо?
– Дай спершу подумати. Дякуючи нашому першому президенту, зараз із таких ікони пишуть.
– Звір людина. Взагалі, точно, звірюка, вона винахідлива, – сказав напарник. – Наш міністр дзвонив. Завтра на сиктим.
– Нє-а. Він цікавився справою, але прикинь, чим там цікавитися? Нічим. Мама померли. Тато у просторі. Синок шляється десь. І що там кому збрело в голову? У?
– Це з пересічними мешканцями. А так, цілий гереушний майор, і весь хвіст, що тягнеться ледь не від царя єгипетського, – помічник переконливо покрутив плечима.
– Якого царя? – знизивши до жартівливого вереску голос, запитав лейтенант.
– Єгипетського. Так візьмемося спочатку за Величка.
– Не треба. Для чого нам підарок із президентської свити. Ми роздушимо цю гадину самі. Відкрутимо голову, – лейтенант міцно стиснув кулак, крутнув уявну голову, – прийде час. – Простягнув руку, вихопив різко сигарету з рота напарника і пустив дим. Стояв і хилитався, переступаючи з носків на п’яти. – На фіга попу баян, якщо він не хуліган! – Лейтенант засміявся, потім уперся руками в стіну. Нарешті йому здумалося, і він відчинив вікно. Вузька труба вулиці, зі східцями донизу, чорні клякси людей, чисте небо, як щойно після дощу. Але, холера, на вулиці мороз і сніг.
– Ти пам’ятаєш Величка, в смислі, як він виглядає?
– Ага, – сказав лейтенант. – Облиш.
– Знаєш, – не слухаючи його, зиркаючи на місто зголоднілим до світла поглядом, продовжував говорити напарник, – є така ящірка – василіск. Її ще називають ящіркою Ісуса Христа. Голий цинізм, але так вона і записана. До Ісуса Христа цей василіск не має ніякого відношення, окрім того, що бігає по воді на задніх лапах.
– Хм-м. Правда? І то немало. Так кажеш, василіск? Щось знайоме. Ага, василіск у Біблії, один з демонів. Дивно. Але влучно помітив. Тобі не здається…
– Коли я дивлюся на цю погань, мене смикає від люті. Я ледь не гавкаю на наші лейтенантські погони і на порожні кишені. Проте, смію запевнити, це впливає на мою працездатність, – напарник швидко порився у пачці, дістав сигарету.
– Т-а-ак, – лейтенант дивився на скляну тінь від вежі на сірому снігу. – Як усе збігається. Аж страшно. Знаєш, а не бачиш. Потім бачиш, а не можеш.
Напарник розвернув стільця і сів спиною до лейтенанта.
– Правда, що його батько відкантував по таборах? – запитав він.
– А кого це цікавить? Мене цікавить син, і те смердовиння, що трупними міазмами розходиться довкола, – лейтенант осікся. – Зараз під це працюють усі: тато, мама, а ти сам чого вартий?
– І то правда.
Місто тягнуло морозом, що поз’їдав усі тіні, всіх людей, і лейтенант дратувався, оскомина після майора у нього була ще та. Він ненавидів цього чоловіка, як тільки міг, як ненавидів іншу людину, що кілька днів тому зійшла у могилу. І тут прокалатав дзвінок. Довгий дзвінок, і лейтенант знав, невідомо чому, що саме цей дзвінок вирішить якісь проблеми. Напарник узяв трубку. Слухав уважно, і його квадратна школярська голова покачувалася в такт розмові, і видно з усього, помічник був задоволений. Помічник поклав трубку і подивився переможно на лейтенанта.
– Ну, чого витріщився?