Але в таких домах йому робилося легко. Він вдихав запахи капусти, м’якого дитячого калу, жовтих раритетних книг, нікому зараз не потрібних, і фікуса з картиною «Незнайомка» над ним, що мостився обов’язково у кутку, а напроти, під стіною, роздовбане піаніно, притягнуте з комісійного магазину, але до того ветхе, що складалася ілюзія: воно тут стояло завжди. І люди, що копошилися в цій коробці, з високими ліпленими стелями, видавалися зовсім недоречними і чужими, наче святий на бісівському сідалищі. Лейтенант йшов і торкався пучками стін, стільців. У повітрі стояв їдкуватий котячий запах. І лейтенант відігнав його рукою. Але запах повернувся і заставив його усміхнутися. Він відчув себе вдома. Тільки одна недорікувата фігура стояла і заважала – неоковирна фігура Стаса, з жорстким волоссям, бігаючими очима кольору брудного скла з червоними обідками, дратувала лейтенанта.
– В яку ціну нині чек гери, Стасе? – замість привітання спитав лейтенант.
– Привіт, – Стас потоптався на місці, поставив перед собою чашку з чаєм на круглий червоний стіл. Відразу, наче собака, біля його ніг з’явився хлопчик років п’яти, один з нащадків, в одній зеленій сорочечці, з круглими очима, як у опудала совеняти.
– Ти виглядаєш не самою щасливою людиною, яка працює у найщасливішому місці, – знову завівся лейтенант.
– Надто довго, як для мого наступного клієнта, – і Стас сьорбнув чаю, голосно й байдуже, але лейтенант зрозумів, що він боїться. Помічник відразу пішов до туалету, великого сірого приміщення. Унітаз стояв на бетонній підставці, нагадуючи трон. Напарник пововтузився з дверима, але так і не причинив їх. Зняв штани і сів, уткнувшись у шматок кольорового листочка. Крізь щілину він бачив спину Стаса. Він надувся, але нічого не виходило. Запор, з приємною думкою подумав він. Напарник кректав із задоволенням, спостерігаючи мерехтіння життя у щілину. На дверях висів плакат з Че Геварою. Напарник дивився на нього і визначив, що у генерала приємне обличчя. Раз чи два до туалету заходив один із багатьох нащадків Стаса. Нарешті його прорвало, і він з голосним шумом випустив повітря. Генерал Че продовжував приємно дивитися на нього. Трохи зліва, у самому кутку, висів дитячий малюнок. Синім олівцем на рваному шматку ватману. Груба п’ятірня з двома синіми лініями, що зображували лінії долі. Напарнику чомусь зробилося ніяково, потім прийшло на думку, що десь він це бачив. І щоб не морочити собі голову, він здер малюнок і підтер ним задницю – туалетного паперу, як водиться, не було. Він вийшов, сів поруч з лейтенантом і сказав:
– Хорошо просрався.
– Яка гидота! В таких стінах повинен звучати полонез, а ти дозволяєш свої вільності, – лейтенант склав руки.
– Ну ти даєш, – роззираючись, сказав напарник, не розуміючи, що такого бовкнув.
Відразу по цих словах з’явилася дружина Стаса. Вона виникла у нього за плечима, наче представник падших янголів з пекла, і брудна її зачіска стриміла за спиною чоловіка заяложеним поламаним крилом. Вона поставила великого пузатого чайника на підставку, чашки, білі і чисті, чим здивувала напарника. Лейтенант провів її поглядом, але нічого на цей раз не сказав.
– Сьогодні вночі до мене приїздив Величко. І справлявся про Ладу, – тихо прошепотів Стас, нахиляючи голову, як змій, і лягаючи на стіл грудьми.
– І все? – лейтенант розв’язно розкинув плечі, навколо шастали діти, жуючи хто пальці, хто нігті. Дружина сіла в крісло, почепила окуляри, взяла книжку в руки і така й була до кінця їхньої розмови.
– Не зовсім, – тихо сказав Стас. – Давай вийдемо в коридор.
– Ага. А ти плигонеш, і тільки тебе й бачили, – реготнув напарник, але заглух, бо лейтенант продовжував незворушно дивитися на Стаса.
Але вони вийшли. І довго розмовляли в коридорі. Напарник лазив поглядом по кімнаті, нарешті наткнувся на телевізор і увімкнув його. Напарник любив новини. Жінка відірвала голову від книжки, подивилася і продовжила читати далі. Напарник дивився телевізор. Незабаром повернувся лейтенант.
– Їдемо, – сказав він.
– Дай додивитися новини.
– Зараз, – і лейтенант пішов до виходу, вправно огинаючи шафку, кріселка і дітей. Напарник поспішив за ним, на ходу глянув у книжку, яку читала дружина Стаса. Сторінка була не перегорнута.
– Ідіотка, наступного разу займися в’язанням, – сказав він виходячи і при виході влучив краєм плеча Стасу в носа. Стас упав разом з фікусом, і протяжно завило одне з дитинчат прозектора.