– Ти не кінчив? – запитала вона.
– Ні. Я так не звик.
– Поїхали до тебе. Мені о дванадцятій треба бути дома, – сказала Іва; її очі кольору теплої вишні приємно і задоволено світилися у мороці. Ліхтар дратував лейтенанта все більше.
– Добре, – дивуючись собі, згодився він і подумав, куди її везти, але враз відчув божевільну втому і повторив: – Добре. Візьмемо випивки і заїдемо.
Зараз «мазда» піднімалася вгору. Він знав, що вона не повія, а просто паскудне мишеня, що шукає на свою задницю пригод. Десь на середині шляху в ньому зіграло виховання, але монотонність дороги, приємний, трохи солодкуватий запах дівчини повернули його до липучих ліхтарних вогнів, що маніяками висіли цілий день за і перед ним, – поставили все на свої місця. Дівчина була красивою, з чітким профілем, сильними ногами і, з усього, ще школярка.
Дома висіли у пурпуровій мряці. Йшов дощ. Куток будинку, до якого вони під’їхали, чорним крилом упинався в мельхіорове небо, підрізане блискучою, як ртуть, трасою, що розтікалася між цирком та універмагом, і глухе горло вулиці Гончара нагадувало щось непристойне. Шматок площі під штучним галогенним світлом сунувся кудись у чорну ніч, туди, до Шулявки. Він підвів «мазду» до стоянки. Поставив на сигналізацію. Тільки зараз він помітив її, притихлу і трохи змарнілу: вона дивилася на нього і по-дитячому сопіла носом. Можна назвати вродливою, ще раз подумав він, але так, наче засинаючи, щоб запам’ятати на наступний день. Подаючи їй руку, лейтенант прикинув у голові, скільки він не спав з жінкою. Саме не спав: не прокидався від чужого, але близького тепла. Дощ знову пішов, як у провалля. Несподівано для себе він поцілував її в губи, але вона вивернулася, і поцілунок потрапив у скроню, у синю пульсуючу жилку.
Коли вони йшли коридором, довгим, темним і сирим, він сказав:
– Ніколи не смокчи відразу.
– Ага, – сказала вона.
– Одна так взяла у одного, а він відразу пляшкою її по голові торохнув.
– Ну і як? – дівчина піймала його пальці.
– П’ятнадцять швів і струс мозку.
– Ага, – сказала вона і далі засопіла носом у його плече.
Вона обдивилася кімнату з цікавістю, погралася кобурою від пістолета, потім упала в одне-єдине крісло і попросила чогось випити. Він подався на кухню, розлив залишки мартіні, поколупався в холодильнику, але нічого, окрім пожмаканої банки сардин, не знайшов. Коли повернувся, то дівчина вже роздягнулася і ходила кімнатою гола. Зараз він добре її роздивився: красиві, як у плавчихи, плечі, тонка талія, красиві дужі ноги відпружинювали від підлоги. Чорне волосся, зібране у дорогу, як для школярки, зачіску, і цікаві вишневого кольору очі. Дійсно, чорт забирай, таки гарна, – скучно подумав він і простягнув випивку. Іва була у навушниках і тримала в одній руці його сідішку.
– Кльова музика! – закричала вона.
Лейтенант зісмикнув з неї навушники.
– Поклади.
– Ага, – сказала вона і вмостилася на дивані, підібравши ноги. – Мені зараз не хочеться.
– Мені теж, – буркнув лейтенант і подумав про знімки.
– Тоді потріпаємося, – сказала вона.
– Ні. Про що з тобою говорити?
Вона закусила пальчика, вдаючи з себе ще дурненьку дівчинку, закотила очі й сказала:
– Зараз придумаємо.
– Ага, – передражнив він, із задоволенням упав на ліжко і відкрив течку. Дівчина сорокою заглянула йому через плече. І відразу відсунулася. Шкіра у неї взялася приском.
– Що це?
– Жмури.
– Жмури, – тихо повторила вона і натягнула на себе ковдру.
– Саме так. Ось одне фото. Це інше. Зовсім інші люди, – сказав він, розкладаючи знімки під її ногами.
– А тобі що від того, – вона знову заглянула йому через плече, але цього разу обережно.
– Мені б краще, сонечко, щоб вони були в одній особі. А не двійко. А з усього виходить, що їх двоє. І комусь потрібно було, як і мені, щоб вони складали одне ціле, – видав він, не дивлячись на дівчину.
– Ага, – зовсім тихо, як дитина, сказала вона.
Він повернув голову і побачив у її вишневих очах переляк.
– Ти злякалася?
– Ні. Просто неприємно. А ти хто?
– Мент.
– Ага. Здорово, – і вона зробила спробу пригорнутися до нього.
– Нічого хорошого.
Вона лягла і закинула руки за голову, видавалося, що вона лежить не на брудних простирадлах, а на сонячному пляжі, десь там на Мальдівах, куди влітку возять її батько й мати, істерична істота, що скоро муміфікується від ліпосакції. Так, вона з родини заможної, десь так середньої руки, професійно визначив він.